Глава 7

Мені триндець. Я відчуваю це своєю дупкою і по поглядам всіх учнів в цій аудеторії. Здається, що зібрали півуніверситету. Всі мовчки дивляться на мене, а я в ступорі. Розумію , що треба вибачитися , але не можу. "Ань, давай я в тебе вірю" вмовляю сама себе.

- Пробачте за запізненяя, - це Я таким впевненим голосом сказала? Я колись чула , що в результаті стресу в нас відкриваються суперможливості. Мені здається, можна додати ще одне підтвердження цієї теорії. 

- Жацька, - декан нагороджує мене вбивчим поглядом,- тобі годинник на день народження подарувати?

Запахло смаженим. Навіть нашому вічному прогульщику і двієчнику Славіку  не перепадало так. Взагалі-то  Надія Федорівна стара подруга моєї мами і саме завдяки ній я опинилася в цьому університеті. Після  загибелі Соні всі мрії і амбіції залишили мене. Мені було абсолютно байдуже яка професія буде написана в моєму дипломі. Підвернулася спеціальність айтішника - окей. Абсолютно фіолетово. Але чесно, зараз мене настільки нудить від цих комп'ютерних технологій, що готова кинути в будь- який момент. До цього часу не було приводів, та дивлячись в очі Надії Федорівни , здається, що тепер мене просто виженуть.

- Анно, вийдіть з кабінету і чекаю вас на розмову після пар.- от, гадюка.Я зла , як сто чортів. Що тут в біса відбувається?

- Та ні, Надія Федорівно, хай дівчина заходить, сідає, може хоч щось нового дізнається,- це вже вступає той мій Шумахер недороблений. Якого ти тут робиш, мені цікаво.- Анна пропустила лише половину семінару.

- Так - так, як скажете , Марку Михайловичу.- вона ледь не стрибає навколо нього. Того й гляди буде ніжки цьомати. Все. Ви впали  в моїх очах, Надія Федорівно.- Жацька, на місто хутко!- прикрикнула на мене. Я у шоці. Я навіть зі своїм псом так не розмовляю.

- Аню,- чую тихе звертання. Підіймаю осчі і бачу одногрупницю Наталю. О диво! Якраз біля неї є вільне місце. Моє ж ти сонце ( упс, пробачте, я ж ненавиджу слюняві звернення) хай тобі хлопець гарний попадеться.

З гордо піднятою головою , не поспішаючи підіймаюся до свого місця. " Граєш з вогнем , Аню" ,- думаю. Вже всівшись натикаюся на погляд цього байкера , чи хто він там. 

- Ну, що ж продовжимо,- говорить він. На проекторі змінюються слайди і хлопець починає, щось живо розповідати. Студенти аж роти порозкривали - уважно слухають. Мені ж на це навчання плювати з високої гори, відрахують - ну і прекрасно. Хоч видихну полегшано. Тому звертаюсь до Наталі:

- Що відбувається?

- Потім,- ледь шепче у відповідь.

Нарешті звільнившись від цієї лекції, я хватаю сусідку під лікоть і веду в їдальню. Купуючи перекус і чай сідаємо за столик.

- Ну, - питаю , очікуючи на стислу розповідь.

- Ой, Ань, ти попала. - каже хитаючи головою. Прекрасно. Просто непереверщено. Я й так ледь перелажу з двійки на трійку. Але близьке знайомство з деканом робить свою справу.

- Це Марк Арісов.- каже так, наче це може щось мені пояснити. 

-Ііі? - підіймаю брови. Вона лише закотує очі.

- Програміст. Засновник "MARScorporation" . Спеціалізується на кібер-безпеці, для хобі створює комп'ютерні ігри . Розумієш, які гроші поряд з ним вертяться. Молодий, йому лише 25, пару років тому закінчив наш університет. Наш ректор, ледь не два роки шукав зустрічі з ним , щоб він провів майстер-клас по старій пам'яті, так би мовити. В результаті буде 5 семінарів, на перший з яких ти спізнилася. Тебе четвертують.- сказала спокійним тоном.

- Ой, прям таки . Не перебільшуй.- але впевнена я в своїх словах, ой як не була. Особливо, якщо згадати наше перше знайомство.