Глава 4

Мене осліпляють фари мотоцикла і на декілька секунд переді мною проносяться події двохрічної давнини. Я наче чую "Мені дуже шкода. Співчуваю. Не вдалося врятувати".  За декілька метрів від мене мотик звертає ліворуч і голосно скриплять гальма, але все рівно роздається сильний удар. Відкриваю очі і бачу чорного залізного коня, що врізався в сміттєві баки. Підбігаю  до нього і бачу що він звалився на правий бік , а його водій на лівий.  Повезло. Як повезло цьому божевільному. Якби на нього звалилася стокілограмова махіна був би повний триндець.

Кидаюся до водія і знімаю шолом . Дихає. Слава Богу. Треба викликати швидку. Дістаю телефон, а екран темний . Ідіотка, він же розрядився. Починаю шукати мобільник по кишенях хлопця. Але раптом він застогнав і відкрив очі. 

- Ти хто? - питає тихо.

-Тебе це зараз цікавить? Серйозно ? Ти ледь живий! Зараз швидку викличу . Дай свій телефон. - я кажу все швидко і голосно. Бо я бляха (аристократи пробачте) на емоціях , в паніці і в шоці. А він лише кривит свою морду і каже:

- Не гарлапань. Усіх перебудиш. Не  треба лікарів. Я в порядку. - починає обережно підніматися.

- Ти вдовбався на шаленій швидкості в сміттєві баки. Ти взагала в адекваті? - я кричу, ні, я як він раніше сказав гарлапаню.,- ти ледь не загинув. - з моїх очей бризкають сльози. Мене душать спогади. 

- Ото, тільки не треба тої води,- невдоволено каже,- допоможи піднятися. Треба викликати евакуатор, щоб мотик забрали. 

- Ходім, до мене. Он під'їзд недалеко . Ти зможеш піднятися? - встаю і допомагаю йому піднятися. На диво та моє велике щастя він майже не хитається.

- Веди , покорителько нічних мотоциклістів, - бляха він навіть може жартувати . Я ледь не втрачаю свідомість , а він приколюється. 

Ну , як вам історія? Чекаю відгуків про перше знайомство головних героїв. Ваша Ліна.