Розділ 11. Світло після розлому

Ми стояли на вершині скелі, де вітер приносив запах свободи і нового початку. Сонце піднімалося над горизонтом, і його промені гралися на наших обличчях, об’єднуючи нас у світлі, яке вже ніхто не міг розділити. Арден обережно тримав мене за руку, і я відчула, як кожен його дотик став невіддільною частиною мого серця.

— Ми дійшли сюди, — прошепотіла я, і слова звучали майже неможливо після всього, що ми пережили.

— Так, — тихо відповів він, — і тепер світ належить нам.

Ми споглядали долину, що простяглася перед нами. Ліси, річки і руїни храму зникли в далині, але не в пам’яті. Усе, через що ми пройшли — розлом, лабіринти, вогонь і тіні — залишилося всередині нас, як досвід, який неможливо забути, але який став нашою силою.

Я відчула, як серце б’ється у ритмі його серця, і це було більше, ніж кохання — це була єдність, якої я шукала все життя. Арден нахилився, торкнувся чола до мого, і я зрозуміла: відтепер ми не просто двоє людей. Ми — частина одного світла, що не зникне навіть у темряві.

— Я боялася втратити тебе, — зізналася я, відчуваючи тепло його дотику.

— А я боявся, що ти не повіриш у себе, — відповів він. — Але ти пройшла все. І тепер ми разом.

Ми сиділи там, на краю світу, і світло оточувало нас. Я більше не відчувала страху чи суму. Лише спокій і впевненість, що тепер усе можливо. Відлуння минулого стихло, залишивши лише наші серця і наш шлях уперед.

І тоді ми поцілувалися — не просто дотик губ, а обіцянка, що ми пройшли всі випробування і тепер будемо разом. Світло розлому змішалося з нашим світлом, і я відчула, як наші душі злилися у єдине.

Ми не знали, що чекає попереду. Можливо, будуть нові розломи, нові тіні і випробування. Але тепер ми мали один одного — і цього достатньо, щоб пройти будь-який шлях.

Я обережно поклала голову на його плече. Вітер шепотів нам казку про світ, де темрява і світло більше не вороги, а частина одного цілого. Я вдихнула цей момент, відчуваючи, що все завершено — і разом із тим усе лише починається.

Ми стояли там, мов дві істоти, що пережили неможливе. І світ довкола, з його краплями сонця, шелестом трав і відлунням гір, здався нашим домом.

Ми йшли далі, але вже не поодинці. Разом. І це було єдине світло, яке ніколи не згасне.

Кінець історії. ✅