Розділ 10. Вогонь і світло

Стежка вивела мене на край високої скелі. Вітер розкидав моє волосся, і я відчула холод повітря, що пробирав до кісток. Попереду було місце, де земля обривалася, і тільки повітря здавалося мостом між світами. Там, серед туманів і променів сонця, я побачила його — Ардена.

Він стояв на краю прірви, не рухаючись, але його постать випромінювала силу, яка змушувала серце калатати швидше. Його очі світлися м’яким золотом, а волосся ловило сонячне світло, мов рідке срібло. Я зупинилася, бо страх і хвилювання змішалися з бажанням кинутися в його обійми.

— Еліаро… — його голос розірвав тишу, і я відчула його у грудях, немов він був частиною мого серця.

— Арден… — я ледве змогла вимовити його ім’я, бо мої коліна тремтіли.

Він простягнув руки, але не до мене — перед ним пульсував вогненний бар’єр, що сходився у світлі. Я зрозуміла: це випробування, фінальна перевірка. Вогонь — його випробування, його темрява, і я повинна була пройти крізь нього, щоб об’єднатися з ним.

Я глибоко вдихнула, і тоді відчула, як моє серце б’ється у ритмі, який не належить мені. Це був ритм Ардена, його світло всередині мене. Я крокнула вперед. Вогонь не обпалював, але палив емоції — страх, сумнів, біль. Кожен крок дався важко, але з кожним я ставала сильнішою.

Коли я нарешті підійшла до нього, він нахилився і торкнувся моєї руки. Вогонь навколо згас, і ми залишилися наодинці серед світла і тиші. Його дотик був теплим, живим, і я відчула, що більше не боюся.

— Ти пройшла, — прошепотів він. — Тепер ми разом.

— Разом… — я видихнула, і сльози радості спалахнули в очах.

Я відчула, як його серце стало частиною мого. Ми обійнялися, і в цей момент я знала: усе, що було перед нами — страх, розлука, випробування — стало лише дорогою, яка привела нас до цього світла.

Арден нахилився, і наші губи зустрілися у поцілунку, який не потребував слів. Він говорив про втрати і надії, про темряву і світло, про все, що ми пережили. І я відповіла йому, бо тепер наші серця билися в унісон.

Світ навколо спалахнув фарбами, яких я ніколи не бачила. Повітря співало, сонце піднімалося над горизонтом, а я відчула: відтепер ми можемо пройти будь-які розломи світу — разом.

Ми стояли на краю світу, але тепер він не здавався страшним. Бо я відчула, що з Арденом не існує нічого неможливого.