ЧАСТИНА III. НЕСТАБІЛЬНА РІВНОВАГА Розділ 11. Слабке місце

Архів шукав слабке місце.

Ярослав відчував це фізично — як легке зміщення рівноваги, ніби підлога стоїть рівно, але кут кімнати повільно сповзає вниз.

Нова лінія на карті різала Поділ навскіс і тягнулася до центру. Вона пульсувала нерівно — не так, як інші. Наче її проклали поспіхом.

— Вони тестують нестабільну гілку, — сказала Марта. — Якщо вона витримає — почнеться глобальне редагування.

— А якщо ні?

— Тоді місто розірве по швах.

Він дивився на квартал, який щойно врятував і змінив одночасно. Люди заходили в кав’ярню з цегляною стіною, вписаною в скляний об’єм. Ніхто не дивувався.

— Це і є слабке місце? — спитав він.

— Ні, — відповіла Марта. — Слабке місце — це там, де ти сумніваєшся.

Він не встиг відповісти.

Телефон завібрував знову.

Без номера. Без звуку сповіщення — лише короткий імпульс.

На екрані — одне слово:

“Майдан.”

Карта в його руках одразу відгукнулася: навскісна лінія спалахнула яскравіше й ніби підтягнулася вгору — до району влади, рішень, кабінетів.

— Вони змінюють не квартал, — прошепотів Ярослав. — Вони змінюють рішення.

Марта кивнула.

— Майдан — це не архітектура. Це наслідки.

Вони рушили швидко. Метро, сходи, холодний повітряний тунель. Ярослав ловив у відбиттях вікон короткі зсуви: інші фасади, інші прапори, інші вивіски на будівлях.

Коли вони вийшли на поверхню, центр виглядав бездоганно.

Занадто бездоганно.

Плитка рівна. Дерева однакової висоти. Ліхтарі симетричні.

— Оптимізація, — тихо сказала Марта.

На розі вулиці стояла будівля з класичним фасадом. Ярослав пам’ятав її з дитинства — трохи облуплена, з різними вікнами.

Тепер фасад був оновлений. Вікна — однакові. Табличка — нова.

Він підняв камеру.

Клац.

На дисплеї — інша версія.

Стара будівля збереглася. Але в її підвалі — новий конференц-зал. Усередині — люди за столом. Вони голосують.

— Це шар рішення, — сказала Марта. — Вони редагують подію, щоб змінити майбутнє.

— Яку подію?

Вона дивилася на екран.

— Ту, що вплине на Поділ.

Повітря раптом стало густішим.

Світ не мерехтів — він вирівнювався.

І тоді Ярослав побачив його.

У конференц-залі, за столом, сидів він.

Не чиновник з попереднього шару.

Інший.

Спокійний. Зосереджений. У повсякденному одязі.

Перед ним — проєкт.

Проєкт “Реструктуризації історичного кварталу”.

Він піднімає руку.

Голосує “за”.

— Це не я, — прошепотів Ярослав.

— Це твоя майбутня ймовірність, — відповіла Марта. — Вони будують гілку, де ти сам легітимізуєш редагування.

— Чому я?

— Бо ти вже став вузлом.

Двері будівлі відчинилися.

Звідти вийшов чоловік у темному пальті.

Редактор.

Він подивився прямо на Ярослава — без ворожості.

— Ви швидко вчитеся, — сказав він спокійно. — Інтеграція кварталу була елегантною.

— Ви знищуєте пам’ять, — відповів Ярослав.

— Ми прибираємо конфлікт версій.

— Ви замінюєте вибір на алгоритм.

Редактор злегка всміхнувся.

— Ви щойно створили нестабільну гілку. Ви розумієте, що це означає?

Ярослав мовчав.

— Якщо ви не підпишете цю версію, її підпише інша.

— Тобто?

— Місто не залишиться без рішення. Просто автор буде інший.

Повітря стиснулося.

У дисплеї камери майбутній він піднімав руку.

— Це і є слабке місце, — тихо сказала Марта. — Відповідальність.

Ярослав повільно опустив камеру.

— Якщо я зафіксую це, — сказав він, — я закріплю варіант.

— Так, — відповіла Марта.

— А якщо не зафіксую?

Редактор дивився уважно.

— Тоді система обере оптимальний.