Глава 3

Хан чекав його на розі старовинної вулиці. На ньому була чорна куртка і шарф, волосся трохи розпатлане вітром. Він не говорив нічого, просто кивнув у бік набережної. Вони йшли мовчки, вулиці освітлювалися теплим світлом ліхтарів, повітря було просякнуте осінньою свіжістю й ароматами випічки з найближчих булочних.

Мінхо все намагався зрозуміти, що відбувається. Хан ніколи не був таким... тихим. Зазвичай він базікав без угаву. А зараз - ніби підбирав слова. Усередині в Мінхо зростала напруга, дивна, тривожна, але не лякаюча. Ніби він знав, що ось-ось станеться щось важливе.

Вони підійшли до мосту Олександра III. Це було одне з найкрасивіших місць у Парижі - із золотими статуями, що відбивали світло вуличних ліхтарів, і краєвидом на Ейфелеву вежу, яка мерехтіла вдалині. Хан зупинився, поклав руки на поручні й подивився вниз на воду.

- Чому саме сюди? - тихо запитав Мінхо.

Хан видихнув, ніби готувався до стрибка.

- Тому що... я хотів, щоб це місце запам'яталося. Я... довго думав. Про це. Про нас.

Він замовк. Мінхо не перебивав.

- Я намагався переконати себе, що те, що я відчуваю - це просто... ну, дружба. Ми ж друзі, правда? Ми завжди були друзями. - він усміхнувся. - Але коли ти поруч... мені не просто спокійно. Мені... страшно. Страшно, що ти коли-небудь підеш, а я так і не скажу тобі.

Хан обернувся. У його очах блищала вода - від річки чи сліз, Мінхо не знав.

- Я люблю тебе. Не як брата, не як друга. Просто... люблю. Ось і все.

На мить усе зникло - місто, шум машин, світло. Був тільки він і Хан. І це зізнання, яке ніби було в ньому завжди, але тільки зараз прозвучало вголос.

Мінхо зробив крок ближче. Він відчував, як тремтять пальці, як стискається серце. Але всередині був дивовижний спокій - наче все стало на свої місця.

- Я знав. - тихо сказав він. - Я відчував це. Я чекав, коли ти наважишся.

Він простягнув руку і торкнувся щоки Хана, обережно, ніби боявся зруйнувати цей момент.

- І я теж. Я просто боявся бути першим. Ти - мій дім, Хан.

Вони стояли там ще довго, під м'яким світлом ліхтарів. Париж був свідком їхньої тиші. І їхнього початку.