Розділ 4

  В голові гуділо, здавалося вона готова була розколотися навпіл. На задньому фоні було чутно перемовляння голосів, але через біль Мора ніяк не могла розібрати їхні слова, спробувавши розплющити очі зіткнулася з тим що зір був занадто мутний що було видно не краще ніж коли вона тримала очі заплющеними. Вона лежала на твердій лаві і скоріш за все вже досить довгий час бо кінцівки затекли а спина боліла. Легенько пошевеливши ногою зрозуміла що клинок з її чобота хтось витягнув, з цим знанням прийшла легка паніка, якщо ситуація потребуватиме захиститися вона практично нічого  не зможе. 

  Поки вона роздумувала над можливостями захисту в її сторону почали наближатися кроки. Чим ближчими вони ставали, дівчина могла розрізнити дві пари, одні крокували зовсім тихо намагаючись не видати звуку а інші ж важко переступали з однієї ноги на іншу досить повільно, здавалося ніби іде людина яка вже на старості. Коли дві особи спинилися біля її лави вони нависли над нею і вона все намагалася але ніяк не могла розгледіти їхні обличчя. Враз над її очима як вона зрозуміла опинилася чиясь рука далі почулася коротке бормотіння і за секунду вона знову могла бачити. 

  Підвівши погляд на дві постаті вона запримітила обличчя Луни і відразу почала підводитись з лави але голова сильно заболіла і почало нудити тому вона була змушена лягти назад.

- Тобі треба буде випити чай який я приготував і головний біль пройде – Мора перевела погляд на власника цих слів і вперше заприміти дідуся що стояв і з хвилюванням дивився на неї. Він виглядав на років сімдесят, але вона точно сказати не могла їй не доводилося раніше зустрічатися з багатьма старими людьми, частіш за все до такого віку вони просто не доживають, чи то через хворобу, чи то через війну а чи то взагалі просто від нестачі коштів що б себе забезпечувати. Його волосся було повністю сиве а з нижньої частини обличчя тягнулася такого ж кольору густа борода що майже сягала пояса.

  Він підійшов до печі яка знаходилася в дальньому куту кімнати і тут дівчина почала озиратися навколо. Це була простора на вигляд маленька хатина, здавалося так що її будували прямо під ті речі і меблі які тут стоять. Лава на якій вона лежала стояла біля стіни на якій висіли зв’язки засушених трав різних видів, в декількох метрах від неї стояв стіл на якому була тарілка з яблуками. Далі йшли двері а за ними в кутку стояв маленький письмовий стіл з книжковими шафами біля нього. В най лівішому кутку знаходилася та сама піч біля якою дід помішував так званий «чай», зліва від неї був прохід який загороджував напівпрозорий клаптик тканини. 

- Ти звідси не втечеш – вивівши з роздумів Мору промовила Луна. – Тут тільки одні двері через які ти вийдеш тільки якщо я дозволю.

- Я вільна людина, коли і куди захочу туди і піду

- Ось саме через те що ти людина ти тут і опинилася. Якби просто сиділа собі вдома і займалася тим чим ви там люди займаєтесь а не вешталася по проклятим лісам то зараз тебе б тут не було.

  Лунині слова зовсім вивели дівчину і повільно підвівшись що б знову не заболіла голова, вона сіла і промовила:

- Можливо якби по лісам не вештались якісь дивні істоти які сприймали мене більш як за їжу мені б взагалі не довелось би бути зараз тут з тобою в компанії.

- Дівчата припиніть сваритися, минулого вже не змінити тому треба думати не про те що ви зробили або не зробили а про те що ще можете зробити. – промовив дід який вже встиг повернутися до них і тримав в руках кухоль з чаєм який він простягнув Морі.

  Вона взяла чашу але з презирством подивилася на неї піднесла до носа і принюхалася, можливо вона зможе розібрати чим же її хочуть напоїти. 

- Це не отрута – з огидою до неї в голосі промовила Луна – не хочеш не пий, це твоя голова буде боліти.

- Хто б казав – тихо пробурмотала Мора, піднесла кухоль до рота зробила маленький ковток.

  Що б це не було, воно теплом розлилося її тілом принісши задоволення і спокій. Голова ніби заспокоїлася і з пульсуючого болю перейшла на легеньке ниття. Вона продовжила пити дивний напій і головна біль повільно проходила а в спині було таке відчуття ніби на місці старого виростає новий і набагато міцніший хребет разом з м’язами.  Допивши вона опустила чашу собі на коління і рукою витерла рота, піднявши очі на людей які як вона і не помітила уважно за нею спостерігали.

- Я тобі казала що на ній воно не спрацює – промовила Луна до діда, розвернулася і пішла до книжкової шафи що б обпертись спиною об письмовий стіл – так само як і в лісі, я не змогла нашептати їй.

- Так справа справді не в твоїй силі, перший раз за все моє довге життя я зустрічаю щось подібне.

  Дівчина не зовсім розуміла про що саме вони говорять але схоже під нашіптуванням в лісі Луна мала на увазі той момент де вона хотіла стерти їй пам’ять, а якщо вона сказала що воно знову не спрацювало це означало:

- Ви знову прибували стерти мені пам’ять?!

- Тобі б це пішло на користь – тихо пробурмотіла Луна в той момент як дід відповів:

- Цей відвар мав вилікувати тебе але ти б все забула, таку плату він бере за відновлення сил

- А мені ви не хотіли сказати що я плачу якусь ціну у вигляді своєї пам’яті?

- Тоді ти б відмовилася його пити

- І напевно правильно б зробила, краще вже що б голова боліла ніж в ній нічого не було. – на цих словах вона встала, поставила чашу на лаву і почала просуватися до дверей які як вона вважала вели на вулицю – що ж було не дуже приємно з вами зустрітися та думаю мені вже час додому.

- Ти казала в тебе його не має – уїдливо сказала Луна

- Значить я просто піду назад в місто, там вже повинно було заспокоїтись після нападу.

  Ці слова схоже привернули увагу і занепокоїли діда і Луна.

- Якого нападу?

- Посланці з королівства ночі, напали коли на площі король з королевою робили промову на честь літнього сонцестояння. 

   Луна і дід переглянулися і на їхніх обличчях на мить з’явилося занепокоєння але так само швидко зникло. В цей час Мора вже підходила до дверей, різко відчинивши їх поки ніхто не зупинив її, їй відкрився вид на вулицю, вона була переповнена метушливими людьми які поспішали у своїх справах. По її підрахунках і по стану сонця яку зараз яскраво світило з неба зараз мав бути наступний день, тобто двадцять трете червня. Зазвичай на наступний день літнього сонцестояння був національний вихідний і вулиці були пустими. Враз дівчина розвернулися на сто вісімдесят градусів і промовила: