Розділ 3

Позаду неї стояло щось що було схоже на, на пів кота, на пів людину і на пів мерця. Його шкіра була сірого кольору, вона складками облягала його кістки. З обох сторін обличчя стирчали два вуха що були схожі на ті що вона бачила у істот що мало її не з’їли але було в рази два більші і тягнулися вгору.  З голови росло чорне не дуже густе волосся що спускалося аж до його пояса.  Одягнений він був в чорну мішкувату одежину що повністю вкривала його тіло, на плечі йому спадали пір’я зібрані воєдино, а на шиї висів якась річ схожа на чиюсь маленьку кістку. Єдине що не відрізняло його від трьох попередніх істот це очі які також були жовтого кольору але вже людської форми. 

  Поки дівчини старалася уповільнити ритм серця що ніби хотіло вирватися з її грудей новоприбулий прокашлявся і промовив до істот:

- Ну що ви сестри хіба так можна вітати нашу заблукавшу гостю? Де ваші манери? – після цих слів він поважно нахилився до Мори і простягнув їй свою руку.

  Дівчина відсахнулася і хиткими ногами спробувала підвестись, упоравшись заточилася в бік намагаючись стати подалі від нього.

- Це не дуже ввічливо -  його голос починав мати нотки злості – ти все ж таки в нашому лісі.

- Я не знала – тихо пробелькотіла вона – якби я знала не тривожила би вас.

- Ти все продовжуєш ображати мене і моє маленьке царство – він почав наступати, повільно скрадаючись в її сторону.

  Мора опустила погляд і запримітила кинджал що випав з рук коли вона боролася з істотами. Вона замислилась чи є в неї шанси підняти його що б дивний чоловік – істота не запримітив це, але зловивши її погляд він теж запримітив його і на його обличчі розквітла зловісна посмішка що не віщувала нічого хорошого. Повільно присівши він декілька секунд дивився на нього потім перевів погляд на дівчину яка помітно панікувала, звичайно ще залишався маленький клинок в її чоботі але порівняно з цим істотою він більш скидався б на ніж для масла. Повернувшись назад до її клинка він простягнув руку взявся за нього і підвівся але за секунд відпустив його шиплячи від болю. Вона не встигла змигнути оком як вже була притиснута до найближчого дерева а долоня істоти міцно стискалася навколо її шиї, недостатньо що б задушити але кілька хвилин так і вона б почала кашляти від нехватки повітря. 

  Його очі були розширені від гніву, він важко дихав а з рота пахло так ніби там щось згнило. Він просичав до неї:

- Можливо я зробив помилку перервавши діяння моїх сестер – на це з далеку почулося задовільне шипіння – хто ти думаєш ти така приносячи у мій ліс зброю з ілмарського металу? Знаєш що ми робимо з такими людьми як ти? – він наблизився до її вуха і просичав – Ми їх з’їдаємо.

  Дівчина почала прочутися але відчула що по її тіло щось повзе, опустивши очі побачила що змії які взялися невідь звідки почали обплітатися навколо неї унеможливлюючи поворушитися.  Істоти що раніше стояли в стороні почали наближатися облизуючи своїми язиками свої зуби. Вона почала панікувати найбільше ніж коли небудь раніше, очі почали кидатися зі сторони в сторону марно шукаючи спосіб як їй звідти викрутитись. 

  Істота – чоловік провів своїм гострим пазуром по її обличчю в тому місці де раніше її подряпали і рана знову запекла. 

 - Не чіпай мене – просичала дівчина але його пазур продовжував спускатись її тілом, починаючи від шиї він натиснув сильніше і почав дряпати її шкіру залишаючи за собою цівку крові яка виступала на химерно виведених лініях. Мора засичала крізь зуби. – Припини!

- А що тобі не подобається? Зазвичай я не витрачаю так багато часу на своїй їжі, але ти здаєшся особливою.

  Він спускався вниз і разом зі шкірою роздирав її одяг. Шкіра почала пекти через неї на очі почали накочуватися сльози і вона підвела голову до неба. Істота піднесла свою голову до її шиї і проказав:

- Готуйся зробити останні подихи маленька бджілка.

  Припинивши боротися вона заплющила очі коли зрозуміла що живою звіди напевно не вибереться. Вона ввійде в те число людей яке безвісті зникли у проклятому лісі, пригнічувало її найбільше те що її навіть не будуть шукати. Приготувавшись до різкого болю коли відчула подих у себе на шиї, болю після якого вона надіялася буде полегшення, після якого вона зможе спочити.

  Аж тут повітря розітнула стріла і встромилася створінню трохи нижче шиї що змусило його відступити і зашипіти від болю. Не розуміючи що відбувається  дівчина почала озиратися і вдалині запримітила наближення коню. Ще три стріли майже моментально влучили в кожну з трьох істот які ще не до кінця розібрались що відбувається і за секунди ті розчинилися мов туман в повітрі.  Як тільки кінь стишив свій хід і вже тихо простував в їхню сторону вона запримітила лучника що сидів га ньому, чи краще вже сказати лучницю.  Це була дівчина близько такого ж віку як Мора, можливо трохи старше. Її шкіра була трохи смаглява від довгого часу проведеного на сонці. Волосся було густе, зібране в низький пучок. Деякі пасма що вибилися з нього спадали на обличчя. Очі були ніжно коричневого кольору, одягнута вона була в топ що закріплювався на шиї і облягаючи її тіло плавно опускався до талії, далі були штани що також облягали її як друга шкіра а на них було закріплено багато ремінців, в деяких щось було по типу маленького кинджала. В руці вона тримала лук і та сама рука мала на собі захисну рукавицю що б не поранитись під час стрільби. Через плече в неї була перекинута сумка з стрілами що була прилаштована так щоб її легко було до них дотягнутися.

  Мора відчула як змії потроху відпускають її ноги але не до кінця.  До того моменту як новоприбула дівчина зупинилася біля них, істота – чоловік потягнувся рукою назад і одним рухом витягнув стрілу і промовив до дівчини:

- А твої навички стають все краще і краще Луно.

- А твоя безсмертність бісить мене все більше і більше – Мора не розуміла що та мала на увазі під безсмертністю, хоча знахідка того що хтось в цьому світі не може померти цього дня її б не здивувала.