Розділ 2

  За чотири години після дивної зустрічі з дідом вона як і все місто стояли на площі і чекали промови від короля та королеви. Багато хто казав що якщо пропустиш їхню промову рік тебе будуть спіткати невдачі. Мора не сильно вірила в такі забобони але кидати виклик долі вона не планувала, їй і так вже було достатньо. Аж враз всі люди на площі завмерли і притихли, це сигналізувало про появу їхніх високостей.

  Мора прихилилась до холодної цегли будинку біля якого знайшла бочку на яку можна залізти що б бачити всю площю.  Дівчина не сильно вирізнялася високим зростом чи то через батьків які не були сильно високими чи через недоїдання остання кілька років. Вона буда не єдина хто залазив на щось що б бачити що відбувається біля Місцевої Ратуші, дехто навіть спромігся вилізти на балкони або дахи ближніх будинків для кращого бачення. Через декілька секунд всією площею роздалося кахикання і дехто позатуляв вуха від гучності та вже через мить роздався голос:

- Дорогі жителі Валеріону, я як король цього прекрасного королівства хочу привітати вас з цим прекрасним днем. Сьогодні ми вшановуємо богів які наглядають за нами і дають врожаю кожного року. Як і сто років тому на небі  сяє спекотне сонце а зими не такі холодні як бувають у сусідніх королівств. Це результат ваших молитв, чим більше ви молитесь тим сильнішими ми стаємо.

- На наших західних кордонах – ініціативу перехватила королева - все більше і більше наростають війська королівств загарбників – людьми прокотився стривожений шепіт – вони не можуть змиритися з тим що боги підтримують нас і тому хочуть забрати наші землі. Але не переживайте наші війська продовжують стояти міцно і не збираються нікого впускати.

  Натовпом пройшовся видих з полегшенням, а з перших рядів що знаходились найближче до ратуші пролунало запитання що непокоїло багатьох на тій площі:

- Куди діваються наші діти які йдуть на війну, чому ніхто з них досі не повертається?

  Навіть здалеку було видно що король з королевою не були готові до такого прямого запитання і на їхніх обличчях розцвіли розгубленість але опанувавши себе королева промовила:

- Ви зараз сумніваєтесь у своєму королівстві? Ви сумніваєтесь в богах які надали вам їжу яку ви їсте щодня на цих землях? - Чоловік який ставив запитання хотів заперечити але його вже схватила варта і потягла в якийсь провулок – Якщо хтось з вас ще хоче щось сказати будьте готові до наслідків, ми не будемо терпіти принебреження до наших богів.

  Люди замовкли так що ніхто навіть не наважувався шепотіти, аж тут з натовпу хтось прокричав слова, слова що були заборонені, слова що несли прокляття:

- «Де ніч панує там дім мій існує»

  Площею прокотилися крики і паніка, піднявши голову Мора запримітила що короля і королеви вже ніде не було, тоді дівчині на носа впала крапля дощю і світ перетворився в хаос.

  З балконів і провулків почали вискакувати люди вбране в чорне, не дивлячись на спекотну погоду їхні тіла були повністю закутані в одяг тільки очі і було видно. Вони тримали в руках клинки або мечі, деякі мали лук і стріли. Люди почали падати зі встромленими в горло клинками або стрілами що проходили наскрізь їхні груди. Площа почала заливатися кров’ю. 

Хтось бігши зачепив бочку на якій стояла Мора перекидаючи її, дівчина повалилася на землю. Вона знала що треба швидко вставати інакше ще пару секунд і по ній почнуть топтатися інші. Підхватившись її понесла течія натовпу але Мора звернула вліво в найближчий провулок. Моментально одразу стало тихіше, в ньому нікого не було крім  пацюків які перелякано бігли від однієї стіни до іншої сполохані галасом натовпу. 

  Мора дістала з торбини клинок, на всякий випадок бо крики болю за її спиною не зменшувались а ставали все голосніші. Він вмістився в руку дівчини так ніби робився під неї і вона могла закластись що від нього полинула енергія. Позаду почулися кроки вона обернулася і побачила королівського вартового що наставляв на неї меч.

- Попалася злодюжка, ти все мені розкажеш!

  Мора хотіла заперечити що він прийняв її не за ту але опустивши погляд на свій одяг тихо проклянулася. Вона повністю була вбрана в чорне та ще й тримала в руках клинок.

   Далі працювали інстинкти а не розум і вона рвонула з місця і бігла туди куди бачила. Декілька разів робила різкі повороти але кроки позаду не стихали. Одні лише боги знають що з нею зроблять якщо спіймають думаючи що вона з Кальдеру.  Часто тіла шпигунів що проникали до них з Кальдеру знаходили пошматованими і викинутими на вулиці на їжу щурам за декілька днів після їхнього арешту.

  Легені починало пекти, ноги переставали слухатися, дівчина вже майже вибігла за межі міста, перед нею розпростягся ліс. Та не просто ліс, проклятий ліс з якого ще ніхто цілим не повертався. Вона не знала дякувати долі чи проклинати її. Якщо вона зайде туди напевно і не вийде але в такому разі вартовий за нею не побіжить, чи вже краще здатися тут?

  Її переслідувач схоже теж запримітив ліс і на обличчі з’явився вишкір:

- Той ліс проклятий – на підтвердження його слів з лісу донеслось чиєсь ричання -  але по твоїй реакції видно що ти і так це знаєш – Мора почала роззиратися навколо вишукуючи  кудою можна просковзнути що втекти, запримітивши її погляд він промовив: - Е ні від мене ти не втечеш, прикинь яке підвищені мені дістанеться якщо я приведу тебе до короля, а тебе і так вб’ють то ми з хлопцями може встигнемо ще порозважатися тобою.

  Серце дівчини забилося частіше і вона вирішила спробувати переконати вартового:

- Я не та хто ви думаєте, я звідси родом

- Ага і кинджал ти просто так носиш, так я і повірю

  Вартовий почав наступати ближче і вона виставила кинджал про який вже забула що тримає перед собою. Це змусило його сміятися:

- Ти така мала, ти хоч вмієш ним користуватися?

  Це її відволікло і в цей момент він кинувся на неї, поваливши на землю.  Він вчепився в її майку потягнув її верх оголивши її живіт. Вона почала викручуватися з під нього і як тільки її права рука була вільна рухатися, з всієї сили яка залишилася встромила кинджал в спину вартового а потім дістаючи його знову і знову встромляла лезо в нього. Він повністю входив в його плоть а потім коли вона дістала його з ран або краще сказати дірок полилася  кров. Вартовий засичав: