Глава 31

Сьогодні я дивитимуся свій перший справжній бій ММА. Займаю місце на трибунах серед інших глядачів. Передчуття поєдинку, переплетене з напругою й азартом, буквально іскриться в повітрі, просоченому запахом металу, поту й адреналіну.

Кидаю швидкий погляд на Влада, який упивається увагою дівчат біля входу до клітки. Вони щось шепочуть йому на вухо, сміються, торкаються його плечей. А потім я  відводжу очі й зосереджуюся лише на Глібі.

Він уже всередині клітки. Розминається, пружно переступаючи з ноги на ногу. Його плечі напружені, м’язи під шкірою перекочуються чіткими лініями.

Завершивши розминку, Гліб зупиняється у своєму куті. Його погляд ковзає по залі — холодний, зібраний. І варто йому зняти капюшон та струснути волосся, як кілька дівчат біля клітки починають верещати й тягнути до нього руки.

Як банально.

Раптом у мені спалахує абсолютно неадекватне бажання — розігнати їх усіх звідси. Щоб вони перестали дивитися на нього так, ніби він їхня особиста фантазія.

Я різко видихаю й намагаюся приборкати власну ревниву дурість. Мене це не повинно хвилювати.

— О, Софіє, ти така сексуальна, коли злишся, — навпроти мене зупиняється брат Гліба.

— Я не злюся, — заперечую я. — Це моє звичайне обличчя. — І до речі, ми не знайомі.

— То давай познайомимося, — зубоскалить чоловік. — Я Дмитро. Для друзів — просто Дімон.

Обіймаю себе руками, намагаючись не зважати на глузливий вираз Дімонового обличчя.

— Брат знав, що ти не витримаєш і з’явишся на трибунах, — він плюхається на сусіднє місце й недбало накидає мені на плечі щось важке.

Придивившись, я впізнаю  куртку Гліба.

— У цьому немає потреби, — я стягую її з себе.

— Софіє, — тягне він. — Не  вдавай із себе зануду.

— Я не вдаю зануду. Просто в кожної людини є особисті межі, які не варто порушувати.

— І лише моєму брату дозволено їх порушувати, так?

У його голосі немає осуду чи зверхності. Дімон говорить чесно й прямо, і це додає йому кілька балів.

— Ні. Я нікому не дозволяю зайвого.

Я фиркаю, але куртку все ж повертаю на плечі.

І, чорт забирай, вона пахне  шкірою й ним.

— Без образ, але моєму братові ти дозволяєш набагато більше, ніж мені, — він дістає з кишені фляжку і  підносить  до губ. — Лише сліпий не побачить, що між вами відбувається.

— І що ж між нами відбувається? — примружуюся я.

Кілька секунд Дімон мовчки дивиться перед собою.

— Особлива, чорт забирай, хімія.

— Що це означає?

Він робить паузу, проводить язиком по губах і повільно каже:

— Це означає, що ви дивитеся одне на одного — і між вами виникає зв’язок. А потім один віддаляється — і починається повне лайно… — Дімон замовкає й глузливо всміхається. — Я п’яний, тому забудь, що я щойно сказав, ясно?

Раптом довкола здіймаються пронизливі крики та свист. Напруга, що висить у повітрі, різко зростає.

Я переводжу погляд із трибун на клітку й затамовую подих, коли один із трьох прожекторів над рингом спалахує червоним. За ним — другий. Потім третій. І коли світло одночасно гасне, натовп вибухає ревом, а двоє бійців сходяться в центрі клітки.

Боже. Почалося.

Гліб одразу скорочує дистанцію, блокує перший випад супротивника і нав’язує ближній бій. Він рухається швидко, чітко, без зайвих жестів — наче хижак, який точно знає, куди бити. Удар у корпус. Хук зліва. Противник відступає, але Гліб не дає йому простору, притискає до сітки й працює коліном.

— Карп! Давай, зроби його! — кричить хлопець переді мною.

Ну вже ні.

Я зриваюся з місця, підскакуючи зі свого сидіння, намагаючись перекричати натовп. Усередині все спалахує від раптової хвилі жару. Я не здатна приборкати це відчуття. По венах ніби розливається розпечена лава.

— Давай, Глібе! — виривається з мене крик.

Противник  намагається змінити тактику, пробиває серію в голову, і я нервово облизую губ. Серце стискається. Кров гуде у вухах.

Я мимоволі заплющую очі, ніби це може щось змінити.

Давай. Ти впораєшся.

Коли знову розплющую їх, бачу, як Гліб встигає піти з-під удару, різко зміщується вбік і відповідає точним аперкотом. Противник похитується. Натовп реве ще гучніше.

Мене трясе від напруги. Кожен його рух — мов удар струмом по моїх нервах.

Кілька нескінченно довгих секунд — і Гліб знову перехоплює ініціативу, відтісняє суперника до сітки й завершує раунд у домінуючій позиції.

Гонг розтинає повітря.

Я тільки зараз усвідомлюю, що весь цей час майже не дихала.

Дімон завмирає й дивиться на мене згори вниз. Між нашими обличчями залишається всього кілька сантиметрів, і я насилу ковтаю клубок, що застряг у горлі.

— Не очікувала, що бої виявляться такими… захопливими, — вимовляю я, намагаючись розрядити напругу, яка раптово виникла між нами.

— Гліб ще ніколи так не бився, — тихо каже Дімон, і його подих обпалює мої губи.

Він відступає, а я поспішно відводжу погляд.

Моє серце шалено калатає, коли рука рефері різко злітає вгору, сигналізуючи про перемогу.

— Я знала, що він переможе! — вигукую я й підскакую на місці, не стримуючи радості.

Не думаючи, кидаюся обіймати Діму.

Він на мить завмирає, але потім його руки змикаються на моїй спині. Кутики його губ піднімаються — і мене накриває хвиля дивного, світлого тепла.

Ми спускаємося ближче до клітки. Діма іде попереду, я — слідом за ним.

Тут зібралося чимало людей — більшість прагне привітати Гліба з перемогою.

Дверцята клітки відчиняються, і переможець виходить назустріч натовпу. Повітря вибухає оплесками й свистом. Гліб повільно обводить поглядом людей довкола й усміхається.

О, Боже.

Він ще привабливіший, коли щасливий.

Його обличчя світиться адреналіном і тріумфом, і моє серце ледь не вискакує з грудей.

Минає кілька секунд, перш ніж Гліб повертається в мій бік.