Глава 27

У великому торговельному центрі, де проходить прем’єра «Аватара», ми з Дарою піднімаємося на третій поверх і купуємо улюблені смаколики, перш ніж іти на свої місця в кінозалі.

— Круто тут, — каже Дара, озираючись навсібіч.

— Мені теж подобається. Тільки навіщо я накупила стільки солодкого? — з подивом дивлюся на свій попкорн і шоколадки, які, піддавшись пориву, взяла слідом за Дарою.

— Від одного разу не поправишся. Та й генетика в тебе хороша, — впевнено відповідає вона.

— Ну, не знаю… Завтра доведеться в залі вдвічі більше пахати.

Сміюся і все ж відкриваю одну шоколадку, але не встигаю донести її до рота.

На наш ряд — на місця ближче до краю — раптом сідає Гліб.

По моїх руках і ногах миттєво прокочуються хвилі гарячого, задушливого жару.

О Боже… Здається, я зараз збожеволію.

Бо разом із ним… поруч із ним… усміхаючись йому… сідає дуже красива, ефектна блондинка.

Дара, простеживши за моїм поглядом, трохи нахиляється до мене і щось каже, але я зовсім не розбираю слів. Варто мені повернути голову — і я натикаюся поглядом на Гліба. Автоматично помічаю й дівчину, що прийшла з ним, — вона вмостилася на сидінні одразу за ним.

Гліб сидить у розслабленій позі, відкинувшись на спинку крісла, тримає в руках стаканчик із кавою і дивиться на екран. Дівчина в цей момент витонченим жестом поправляє пишні локони, перекидаючи їх з одного плеча на інше.

На ній коротка обтисла сукня. Коли вона закидає ногу на ногу, її поза стає відверто спокусливою. Вона нахиляється до Гліба ближче — і я одразу ж відвертаюся, не в силі більше дивитися на це.

— Що ти сказала, Даро? Я не розчула. Повтори, будь ласка, — кажу я, хоча мене так і тягне знову повернутися в їхній бік.

— Я сказала, що якщо ця блондинка не його сестра, то він заслуговує на те, щоб йому переламали ноги.

— Так… звісно… згодна з тобою.

Шкіру на правій щоці починає нещадно поколювати. Я ледь стримуюся, щоб знову не повернути голову й не подивитися.

Рекламні ролики майбутніх прем’єр закінчуються, і на екрані з’являються перші кадри фільму.

Я старанно дивлюся вперед, але надовго мене не вистачає. Серце завмирає від хвилювання, і, на жаль, я все ж наважуюся — повільно, майже непомітно повертаю голову праворуч.

Дівчина знову щось каже Глібу. Він відповідає їй, а потім раптом повертається — і наші погляди перетинаються.

У відблисках світла від кадрів, що змінюють один одного, його обличчя здається особливо красивим. І я мимоволі уявляю, як це — сидіти поруч із ним на її місці й дивитися фільм разом.

— Софіє, припини на них витріщатися.

— Я… не…

— Хочеш, я піду і виллю на неї свою колу? — шепоче Дара й уже поривається встати.

— Припини, Даро… Я в порядку.

Боковим зором помічаю, що Гліб усе ще дивиться на мене.

Намагаюся абстрагуватися. Уявити, що в цьому величезному залі є тільки ми з Дарою.

Хапаю попкорн і намагаюся запхнути в себе хоча б трохи. Зрештою, з великим зусиллям змушую себе зосередитися на фільмі.

І все одно я раз у раз не витримую — моя голова мимоволі повертається в їхній бік.

Часто ми з Глібом робимо це синхронно. І в такі моменти мене ніби відносить на іншу планету — туди, де немає його нової дівчини, кінотеатру й цієї безглуздої випадкової зустрічі.

Іноді мені залишається милуватися лише його профілем — чіткою лінією вилиці, знайомим вигином губ.

Кілька разів я перетинаюся поглядами і з його новою дівчиною. Її рука майже не відривається від нього. От і зараз, наприклад, вона заволоділа його долонею, хоча могла б замість цього спокійно їсти свій попкорн.

До цього часу Дара повністю занурюється у фільм і, я впевнена, не помічає моїх хвилювань. Я ж так вимотую себе, що вже близька до того, щоб, не додивившись до кінця, встати й вийти із залу.

Не знаю, як  досиджую до фінальних титрів.

— Непоганий фільм, але на один раз, — каже Дара.

На жаль, я навіть не зрозуміла, чим усе закінчилося, тож лише  киваю.

Гліб і його супутниця сиділи ближче до виходу, тому вже підвелися і разом з іншими глядачами прямують до дверей. І це мене більш ніж влаштовує — я до жаху боюся зіткнутися з ними віч-на-віч.

Коли вони зникають у проході, я видихаю з таким полегшенням, ніби щойно уникнула катастрофи.

Але щойно ми з Дарою виходимо у фойє, як усе хвилювання обрушується на мене стрімкою, оглушливою лавиною.

Ми зіштовхуємося з ними буквально ніс у ніс. Точніше — з Глібом. Його дівчина стоїть трохи осторонь і з захопленням набирає флаєри з анонсами майбутніх прем’єр.

— Привіт, — каже Гліб, ніби в цій ситуації немає нічого незручного.

Він ледь помітно всміхається мені кутиками губ і майже одразу переводить погляд на Дару.

— Софіє, ти знаєш цього молодого чоловіка? — запитує Дара з таким виразом обличчя, якому позаздрила б сама Анджеліна Джолі у фільмі «Містер і місіс Сміт».

— Та звісно, вона мене знає, — легко відповідає Гліб. — Просто від радості язика проковтнула.

— Ти помиляєшся, — якомога впевненіше кажу я. — Я зовсім не рада тебе бачити. І взагалі, нам час іти.

У цей момент до нас підходить блондинка і відразу ж буквально повисає на плечі Гліба.

— О, Глібчику, це що, твої подружки? Познайомиш?

Повні губи дівчини розтягуються в широкій усмішці, демонструючи рівний ряд білосніжних зубів.

— Знайомтеся, дівчата. Це моя подруга Маша. А це — Софія і Дара.

— Дуже приємно, — щебече блондинка, а потім, насупивши свої ідеальні брови, дивиться на мене. — У тебе обличчя знайоме. Ми ніде не перетиналися?

— Софія знімається в кіно, — каже Гліб з такою гордістю, ніби саме він відкрив у мені талант.

— Блі-і-ін! — захоплено пищить Маша. — Напевно, це так цікаво!

— Мені подобається, — стримано відповідаю я, не зводячи погляду з Гліба.

— Шкода, що мені вже час бігти, — з жалем додає Маша. — Пообіцяй, що ми якось сходимо на каву, і ти мені розкажеш якісь плітки. Ну, хто там у вас кнопки в туфлі підсипає або з ким насправді зустрічається Цимбалюк.