Глава 14

Зірка

Коли просять любити —

це вже не любов.

Це вимога.

Дзвінок телефону вириває мене зі задумливості, у яку я занурилась після читання одного з тих сценаріїв, що дала мені Дара. Я прочитала їх усі. Але по-справжньому запалив мене лише останній.

— Привіт, мамуль.

— Привіт, Софіє. У мене приголомшливі новини! Ти не повіриш — я знайшла чудовий столовий сервіз! Кажуть, з нього їв сам Потоцький!

— Мамо, який ще сервіз?! — я мало не кричу від жаху. — У нас ледь вистачає грошей покривати поточні витрати. Ми не можемо дозволити собі такі покупки!

— Але Влад сказав, що я можу собі…

Бла-бла-бла. Мама знову переказує мені те, що я й так знаю — Худаш закрив усі наші борги і якимось дивом домовився, щоб преса нарешті залишила нас у спокої. Не дивно, що наприкінці свого захопленого монологу вона знову переходить до найголовнішого свого бажання:

— Сподіваюся, ви помирилися?

— Е-е-е… ні, — мимрю я. — Ми з Владом просто друзі. Я ж казала.

— Ну так, може, ти б була мудрішою, Софіє? Такий чоловік за тобою сохне! Я взагалі не розумію, навіщо було все руйнувати. Ви були такою красивою парою!

Я замислено чухаю потилицю. Стан мами викликає в мене серйозне занепокоєння. Адже після смерті тата я пояснила їй, чому Худаш зник з нашого життя. У загальних рисах, так, але… здається, в її голові не лишилося й половини з того, що я говорила. Тепер будь-яка розмова з мамою так чи інакше зводиться до нашого з Владом «примирення», що, чесно кажучи, досить дивно, якщо згадати обставини.

— Ну, не знаю… — бурмочу я, не уявляючи, як викручуватися. А якщо врахувати, що це примирення — моя головна мета на даний момент, можливо, й справді не варто нагадувати мамі про те, що було. Навіщо зайвий раз її тривожити, правда? Навіщо налаштовувати її проти Влада, якого я — якщо все піде за планом — знову введу в нашу сім’ю?

— Пообіцяй, що подумаєш, Сонь. Я серйозно. Навряд чи твоїх гонорарів вистачить на те…

— На що, мамо? — напружуюсь я.

— Ну… я ж не можу ходити за продуктами на ринок і економити на білизні?

Від її пояснення мені стає тільки страшніше.

— Мамо, ти ж не збираєшся «продати мене подорожче», правда? — облизую пересохлі губи.

Мама ображено фиркає:

— Та ні, звісно, дурненька! Просто для жінки важливо мати впливового покровителя.

Щоб знову не посваритися, я плавно перевожу розмову на менш болючі теми й навіть трохи розслабляюся. Ми щось обговорюємо, щось питаємо одна одну, а я паралельно розгрібаю стіл, завалений паперами та порожніми чашками. Проходячи повз дзеркало, я твердо вирішую не розглядати ті засоси, які залишив Влад, але щойно кидаю погляд — мене немов магнітом тягне до відображення.

— Гаразд, Софіє, я піду відпочивати, — каже мама.

— Добраніч, мамуль. Спи спокійно.

Витягнувши шию, я торкаюся синюшного засосу під вухом. Потім задираю величезну футболку й проводжу пальцями по грудях — там їх аж два. На внутрішній стороні стегна теж красується його мітка.

Це могла б бути найкраща ніч у моєму житті, якби не… ну, про все по черзі.

Влад привіз мене до себе. У ту мить я тріумфувала, бо це доводило: я для нього особлива. Він сам казав, що не водить повій додому. А значить, якщо я опинилася в його ліжку — то я не в тій категорії.

Ідіотка. Я й справді повірила, що все так просто. Бо він привіз мене додому. Бо торкався з таким трепетом…

Екран спалахує новим повідомленням. Хапаю телефон. Але це лише черговий спам.

Худаш же — від якого я чекаю хоч якоїсь вісточки вже дві доби — мовчить.

І якщо спочатку я була впевнена, що він буде мало не валятися біля моїх ніг, благати вибачення за те, як усе закінчилося… то тепер я згодна навіть на одне просте «Привіт. Як ти?».

Ненавиджу. Його — за мовчання. І себе…

Усього мого життєвого досвіду не вистачає, щоб збагнути: як може людина, в якої тремтять пальці, коли він мене торкається… після цього просто втоптати мене в бруд і зникнути на кілька днів.

Я знову хапаю сценарій, щоб не думати. Не злитися. Не згадувати про нього. У мене все добре. Борги закриті, на рахунок упав гонорар. Попереду — проби та цікаві зйомки. І навіть добре, ні, чудово, що цей козел позбавив мене своїх огидних поривів і…

Чорт забирай, кому я брешу?

Це не було огидно.