Глава 1

Софія

Софія

- Я не впевнена, що піду на цю вечірку, - сказала я, притримуючи плечем трубку і перебираючи сукні в шафі. Витягала кожне, прискіпливо розглядала і роздратовано вішала назад. З цієї шафи варто викинути половину ганчір'я: весна, що настала, принесла з собою нові колекції відомих брендів, треба терміново йти в торговий центр і порадувати себе покупками.

Я повісила кремову сукню назад у шафу і подивилася у вікно.

– Ти з глузду з'їхала!- обурилася Дара, моя найкраща подруга.– Худяк хоче бачити тебе на цій вечірці. Він сам натякнув на те, що ця вечірка на честь тебе. Ти ж знаєш, як він на тебе дивиться щоразу? Думаю, що з вас вийшла б прекрасна пара, засміялася Дара.– Бити нареченою Влада Худаша – це круто!

– Так, важко бити актрисою-початківцем. Без впливового покровителя не обійтися чи не так?- Усміхнулася я.

– Ти чуєш мене?– пролунав у телефоні голос Дарі.- Тобі гріх скаржитися. Ти – дочка іменитого режисера. Перед тобою всі дороги відчинити. Але Влад Худаш теж не остання людина в країні. І вже пів року в'ється навколо тебе. Не думаю, що це через те, що ти донька режисера Юрчака. Думаю, він хоче зробити тобі пропозицію.

– Софіє, люба, спускайся снідати, бо запізнишся до університету.- У кімнату зазирнула мама і зникла, прикривши двері.

- Добре, Даро, - нарешті погодилася я, знову заглядаючи в шафу, - я піду на вечірку Влада, ти мене вмовила. Але цілуватися із ним я не готова.

– Це ми ще подивимося. До зустрічі на парах, там усе обговоримо.

Подруга вимкнулася. Я відкинула телефон і виглянула у вікно. Наш сад навесні бив серій та унілій, але я знала, що дуже скоро розпустяться молоді деревця і защебетають пташки. Я дуже люблю весну і завжди чекаю її з нетерпінням

Сніданок – єдиний час, коли родина Юрчаків збиралася у повному складі. Іноді бувало, що вечері вони теж проводили разом, але найчастіше тато затримувався на майданчику. Бути режиссером – значить мало часу проводити у родинному колі і зовсім забути про себе. Але мені вистачало спілкування з батьками і за сніданком, хоча це важко було назвати спілкуванням: батько завжди сидів за столом, читаючи черговий сценарій, а мама клопотала над сніданком.

–Я сьогодні ввечері йду до Влада.- Я взяла баночку з йогуртом і опустила туди ложку. Я не чекала на коментарі, просто поставила батьків перед фактом. Вони чудово знали Влада, адже він був відомим продюсером, який взявся спонсорувати татовий новий фільм. Для мого батька спілка з продюсером була дуже важливою. Адже він знімав не тупі серіальчики, а серйозне кіно, яке рідко биває прибільним навіть якщо збирає всі мислимі та немислимі нагороди кінофестивалів.

Тато відволікся від сценарію і потягнувся за чашкою кави:

– І який привід?

– Він влаштовує вечірку, ми з Дарою запрошені.

Батько схвально кивнув і почав читати. Я взяла з тарілки бутерброд і відкусила шматок, заївши ложкою йогурту.

– Будь будь обережніше, люба, – вставила своє слово мама, – на таких вечірках чого тільки не буває…

– Чого не буває?– пожвавішав батько.– Я чудово знаю Влада…

– Але ти не знаєш, хто буде ще на цій вечірці, дорогий.

– Влад уже не підліток, Катерино. Він є вигідною партією для нашої дочки.

Я перестала жувати і поглянула на батька. Він напевно вирішив за неї, з ким їй будувати своє майбутнє. Але вона не бачила цього майбутнього з Владом. З ним можна класно проводити час, але не більше. Батькові, звичайно, знати про це необов'язково, тому я знову взялася за їжу.

–Поспішай, Софіє, інакше ти спізнишся,– нагадала мама, і я послухалася.

Краще не спізнюватися. Перша пара – ораторське мистецтво. Рівно о дев'ятій годині двері аудиторії зачиняються, а прогул доведеться відробляти. І не важливо, чи відомий режиссер ваш батько чи ще хтось, то ще й краще – буде привід кольнути очі тим, що «золота молодь» зовсім розперезалася.

Засунув у рот бутерброд, я схопила з підлоги сумку пішла до виходу:

–До вечора, тату, мам.

***

Після пар заскочила додому, щоб переодягнутися.

Застрибyekf у заздалегідь підготовлене плаття з останньої колекції модного дизайнера. Беру маленьку сумочку, куди вміщаються лише телефон, водійські права та помада. Накидаю пальта.

- А ось і моя дівчинка! Розкішно виглядаєш, — радіє Влад.

— Привіт, — посміхаюся, стежачи за тим, як він наближається. Навіть кумедно, наскільки йому личить власне прізвище. Він і справді дуже худий. І високий. Та що найважливіше — у ньому виразно відчувається щось небезпечне. Чи то у поважному погляді, чи в ході, чи в дивній манері триматися осторонь у будь-якому товаристві.

- Добрий вечір. — Погляд Влада прикутий до моїх очей, але мене кидає в скромний жар, ніби він ковзнув значно нижче — до глибокого вирізу на сукні. - Проходь. Вже майже всі у зборі.

Я проходжу до просторої вітальні, заповненої молодими дівчатами у дуже відвертому вбранні. А я ще хвилювалася, чи не дуже відверте моє плаття. Біля вікна знаходжу Дару. Подруга відразу робить великі очі і тягне мене

до вбиральні. Я геть нічого не розумію, але покірно йду за нею.

— Бачила, як розважався Худаш? — шепоче Дара.
- Ні.

— Тоді зайди у сториз “Жовтих воріт”. Не думала, що він козел.

Знаходжу потрібний акаунт і тремтячими пальцями тисну на кружечок. Прогортаю кілька сториз, які до нас із Худашем не мають жодного стосунку, і, як остання дурепа, зависаю на наступних.

Влад Худаш — у оточенні дівчат за столом, заставленим напівпорожніми бокалами та пляшками. Одна сидить у нього на колінах, інший він щось шепоче на вухо.

Гіркота заливає рот і повільно сповзає вниз стравоходом, випалюючи величезну діру десь між легенями та діафрагмою. Так, значить? А мені заливає, що я в нього єдина. Ніколи не розуміла чоловіків, яким мало однієї жінки. Ні, я не проти, що в житті треба спробувати все, але навіщо тоді одружуватися?