Тіні повсякдення

Сонце повільно піднімалося, заливаючи кімнату м’яким золотавим світлом. Оріен сидів за столом, розкладаючи старі карти зоряного неба, коли Кейра тихо підійшла, несучи чашку кави.
— Ти знову дивишся на небо, — сказала вона, ледве приховуючи усмішку.
— Воно… нагадує мені про тебе, — відповів Оріен, і його голос звучав тихо, але щемко.
Ліана з’явилася на порозі, спостерігаючи за ними. Її погляд миттєво зустрівся з його очима, і він відчув легке хвилювання.
— Ти завжди береш її сторону, — тихо пробурмотіла вона, але в тоні була грайлива образа.
— Я? — Оріен підняв брову, намагаючись виглядати невинно, але серце калатало швидко. — Я просто дивлюся на небо…
Кейра відчула ревнощі у її легкій усмішці і тихо підсунулася ближче до Оріена. Її пальці торкнулися його руки, і він відразу зігнувся від легкого дотику. Ліана не відступила, а навпаки — нахилилася ближче, щоб поправити карту на столі, її обличчя виявляло напруження і цікавість одночасно.
— Може, сьогодні готуватимемо вечерю разом? — запропонувала Кейра, намагаючись відволікти всіх від напруження.
— Я можу робити салат, — вставила Ліана, і у її голосі прозирала тихенька конкуренція.
Кожен дрібний рух перетворювався на маленьку боротьбу: хто підійде ближче до Оріена, хто скаже щось так, щоб зачепити його, хто спробує завоювати його увагу. Оріен же мовчки спостерігав, інколи злегка посміхаючись, інколи стискуючи кулаки від роздратування — серце його було розірване між двома світами.
Вони готували вечерю разом: Кейра акуратно нарізала овочі, Ліана займалася соусом, а Оріен намагався допомогти обом, балансуючи між двома жінками, відчуваючи ревнощі, обурення і тепло водночас.
— Оріене, чому ти став ближче до неї? — тихо запитала Кейра, не піднімаючи голови від ножа.
— Я? Я просто подавав соус, — заперечив він, хоча всередині розумів, що це правда лише наполовину.
— М-м, — Ліана посміхнулася, але в її очах промайнув виклик. — Ти завжди такий обережний зі словами.
Вечір перетворився на низку маленьких дрібних суперечок, сміху та ніжності. Кейра і Ліана постійно перепліталися в простих побутових моментах: хто дістане тарілку першим, хто піднесе склянку води, хто випадково торкнеться його руки. Оріен спостерігав, відчуваючи і радість, і напруження одночасно.
Після вечері вони разом прибирали кухню. Кейра намагалася зробити це швидко, Ліана ж грайливо відтягула його на свій бік, щоб допомогти їй мити посуд. Оріен стояв між ними, посміхаючись і не знаючи, як вчинити. Маленькі дотики, випадкові погляди і тихі сміхи — усе це створювало складну павутину емоцій.
Пізніше вони сіли на терасі, дивлячись на зоряне небо. Кейра притулилася до Оріена, її рука обережно торкнулася його плеча. Ліана ж сіла поруч, її присутність була теплою, але напруженою. Кожне слово, кожен погляд ставав маленьким полем бою за увагу Оріена.
— Ти все ще пам’ятаєш нашу першу зустріч? — запитала Ліана тихо, дивлячись на нього.
— Звісно, — відповів він, згадуючи той дощовий вечір, коли вона врятувала його від нападу. — Ти тоді виглядала… неймовірно.
— І ти одразу впав мені до ніг, — посміхнулася вона, але в її очах було більше ніж гра.
Кейра відчула легкий укол ревнощів, але замість того, щоб сказати щось різке, вона просто притулилася ближче. Оріен же відчував, як його серце тріпотить від усіх цих почуттів: любов, ревнощі, захоплення, страх втратити кого-небудь.
Темрява за містом тихо шепотіла про минуле і майбутнє, але тут, серед дрібних побутових деталей, герої відчували справжнє життя — з його хаосом, радощами і боротьбою. І навіть без апогею емоцій, день пройшов, залишивши після себе маленькі тривоги, усмішки і безліч дрібних моментів кохання, ревнощів і боротьби.

Наступного ранку світло сонця пробивалося крізь штори, освітлюючи кімнату тонким золотим промінням. Оріен вже прокинувся і сидів біля столу, складаючи дрібні інструменти для ремонту старого астрального пристрою. Його руки рухалися спокійно, але думки були хаотичні — Кейра вже йшла до кухні, а Ліана тихо з’явилася за дверима.
— Добрий ранок, Оріене, — привіталася Кейра, підсовуючи йому чашку кави.
— Доброго, — відповів він, відчуваючи тепло від її дотику.
Ліана, не промовивши ні слова, підійшла і поклала руку йому на плече. Її присутність миттєво створила невидиму напругу між двома жінками.
— Ти завжди робиш так, ніби я не існую, — тихо пробурмотіла Кейра, торкаючись його руки.
— Я… я просто допомагаю їй з коробкою інструментів, — Оріен розгублено намагався пояснити, відчуваючи, як ревнощі спалахують у повітрі.
Весь день пройшов у маленьких побутових сценах: прибирання кімнати, приготування обіду, сортування старих книг і карт. Кожен дрібний рух ставав полем для ревнощів: Кейра обережно торкалася його руки, коли допомагала переставляти книги; Ліана тихо поправляла його сорочку, посміхаючись так, що він відчував, як серце калатає.
— Оріене, а чому ти завжди допомагаєш їй першій? — запитала Кейра, не піднімаючи погляду.
— Тому що вона просила, — відповів він, намагаючись залишатися нейтральним, але кожне слово давалося йому важко.
Після обіду вони вийшли прогулятися містом. Дорога була спокійною, але в повітрі відчувалася напруга: Кейра йшла поруч із ним, її рука ледве торкалася його ліктя; Ліана йшла трохи позаду, спостерігаючи за кожним його рухом і коментуючи дрібниці з легкою насмішкою.
— Ти все ще пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися? — запитала Ліана тихо, дивлячись на нього.

Кейра, почувши це, відчула легкий укол ревнощів, але замість того, щоб сперечатися, вона просто притулилася до нього, тихо посміхаючись. Оріен відчував себе розірваним між двома світами: бажанням бути з Кейрою і турботою про Ліану, що завжди була поруч у складні моменти.
Повернувшись додому, вони разом прибирали після прогулянки: Ліана підмітала підлогу, Кейра витирала пил, а Оріен намагався допомогти обом, але кожен його жест викликав хвилю ревнощів чи ніжності.
Перед сном вони сіли біля вікна, дивлячись на зоряне небо. Мовчання було тепле, але наповнене невисловленими словами. Кожне серце відчувало боротьбу: любов, ревнощі, прихильність і бажання бути потрібним. Вони знали, що ще не настав апогей емоцій, але день залишив після себе маленькі рани і ніжні спогади, які поступово перепліталися, створюючи складний і прекрасний світ їхнього спільного життя.