Світло між рядками

12. Імла самотності.

ІМЛА САМОТНОСТІ

Стою неначе Я на місті
Свій більше я не бачу шлях,
Мов в темряві не маю місця
І хочу плакать, як маля.

Картину довго малювала,
Мазочками пензлем вела
Та не довго любувалась,
Себе в тупик знов завела

Нащо світи з пазлів збирала,
Складала образи свої,
Їх повно вже я наскладала,
А в думках загадки одні.

І на душі самотність душить,
Немов в чужих знову ролях,
Як наче зверху сіллю трусять
На рану, що досі зяє у грудях.

Чому, скажи ти мені, сонце,
Не бачу рухатись куди?
Мов хтось прибрав мале віконце,
Щоб не дивилася туди.

Віконце, що було останнє,
Бо замуровані усі.
В незрозумілому я стані
Знову застрягла я в русі...

І світла знову я не бачу,
І світ неначе зник з моїх очей.
Собі колись може пробачу
Образи всіх моїх ночей,

Які всі дні собою замінили,
Наче світла в небі нема,
Наче щось сонце знов закрило
Усюди знову лише імла...

Без світла наче зник весь кисень
І дихати вже зовсім важко,
Не допомагають співи пісень
Весняної співочой пташки.

Ти, сонце, знову піднімись
Та освіти нарешті простір,
Я хочу жити, як колись,
Не бачу цілі, лише опір

На який постійно натикаюсь,
Втомилася навпомацки повзти.
Свій сенс знайти я намагаюсь...
З-за хмар коли піднімешся вже ти?

Подобається

#463 в Різне
#24 в Поезія

Відредаговано: 08.03.2026