4. (хвилинки шизи))

КРИК ДУШІ

Скажи доле, чом страждаю?
Чому біль той відчуваю?
На душі свербить і душить
Серце болем, що все тужить.
Думки почуття полонять,
Але й слова ж ні, не зронить.
Серце щемотой стискає
Ні забути, ні спитає.

Доле, чом я біль весь чую?
Строки гляну і не бачу,
Як реальність протікає
Повз життя, а я страждаю.
І коли лиш засинає,
Я нарешті видихаю…

Чом чужий біль відчуваю?
Чом зв’язок незримий маю,
Якщо імені не знаю?
Образ лиш в уяві маю
Той, що вигадала собі,
Або вичитала в тобі.

Мрії, що в думки спадають,
Образи, яких не знаю.
Серце мріє, калатає,
Невідомість та вбиває.
Відчуття вже безнадії.
Ось що мучить, відчуваю.
Я в собі все проживаю,
Наче своє все це маю.

“Ліки” вже не раз приймала,
Але не допомагають,
Бо своє все виліковне,
А чужеє не змістовне.
“Коду” збудника не знаю…
Тож скажи, за ким страждаєш?
Про кого весь біль той маєш?
Який все мене мордує,
Хоч кричи — ніхто не чує…

Доле милостива, зглянься!
Розум хай в реальність вступить,
Ти скажи йому:”Отямся!”
Може врешті вже відпустить?
Чом зв’язок мені послала
Заборонений? Я стала
Наче мертвая примара
В цій реальності. Але ж не мала…

Доле, чом ти так караєш?
Чом все життя мене ламаєш?
Я тебе скільки просила,
Жити так я відмовляюсь!
Від життя мене закрила,
Що повз мене протікає.
Ти мене чорствой зробила,
Я людей вже зневажаю.
Від народження я чиста,
Моя совість честі знає.
Рід від мене відхилився
За рідню вже не вважає.

Доле, скільки це ще буде
Роками це все тривати?
Дай мені уже ж зітхнути!
Хочу жити!!! Маю право!!!
Я змирилася із долей
Жінкою не будь ніколи.
Хоч пізнала материнство…

Була в роздумах блукала
“Чи не цього ти хотіла?”
Ледь відчутно я вловила.
А думки мої все линуть,
В ночі годинами, що плинуть
“Чи не цього ти хотіла?”
Вже гучніш луною ринуть.
Я почула та забула
І в думках знову тонула
“ЧИ НЕ ЦЬОГО ТИ ХОТІЛА???”
Мов грім в небі прокотило.

Я шокована лежала.
Що “Ти” на увазі мала?
А тоді таки дійшло вже,
Як колись Всесвіт просила,
Щоб мене зробило милой
Хоч для когось вже…
Але ж цю мрію відхилила.

Я почуття заборонила
Собі ті любовні мати
Вже не мала я той сили
Односторонньо відчувати.
Почуття я всі вбивала,
З серця їх я виривала
Без будь-якой анестезії
Всі стирала я і мрії…

Доле, відпусти ж уже нарешті.
Мене жити, як і решта.
Я іншого життя не знаю.
Хочу жити!!!Я вмираю!
Сутністю, якой я була,
Я пам’ятаю, не забула.
Тож свободи вимагаю!!!
Жити вільно! Право маю!!!