Світло між рядками

3. Фортеця

ФОРТЕЦЯ

Фортецю я свою побудувала.
Складала я цеглинку на цеглинку.
Життям своїм я часто міркувала
Рівняючи себе з Маленьким Принцом.

Вистроювала я свої кордони,
Хоч думкою вважала себе вільною.
Лиш ворог бачив там для себе перепони
Свої він плани мав, зламать мене своєї ціллю

І споглядала я зі своєї вежі,
Як звір залізний вільно суне,
Як рушить він всі мої межі
І як стіна під натиском вже стогне.

Як рушить він мою фортецю,
Невпинно все горить в пожежі
І я тепер стою посеред згарищ
Душі своєї з ранами на серці.

Нема кордонів і немає вежі
І знову холод на моїм зап’ясті,
І важкість пута, що веде до межі
Тягнуло вже на землю впасти.

І білий прапор підняла я знову.
Повалена була знов до полону,
І ллють на мене вже холодну воду,
Неначе ту що із моря солону.

Але я болю вже не відчуваю,
Ворог добився вже своєї цілі,
Душа вже не кричить і не волає,
Вона безсила у живому тілі.

Знову не досягла я мети своєї,
Була повалена і не зненацька.
Хоч і нема фортеці вже моєї,
Але я встану, досвіду багацько…

Подобається

#278 в Різне
#13 в Поезія

Відредаговано: 10.01.2026