55. Криваве відлуння.

Ми не встигли навіть оговтатися від тієї короткої, наївної розмови з маленьким Реєм. Світ навколо нас, який ще мить тому здавався теплим і сонячним, раптом здригнувся, наче від болісного удару. Повітря миттєво втратило свою прозорість, стало холодним і гострим, мов бите скло, що впивається в легені при кожному подиху. Золотаве сонячне світло зблякло, посіріло й немов розчинилося в похмурих сутінках, що важкою ковдрою впали на околицю міста. Це не було природне згасання дня чи раптова гроза — це була ознака наближення тих, хто не несе нічого, крім руйнації. Ознака появи Верховних.

Простір навколо маєтку почав змінюватися. Спів птахів замовк, а вітер, що ще недавно грався листям жасмину, завмер, перетворившись на мертвий штиль. З-за рогу будинку, виринаючи прямо з густого туману, що виник нізвідки, виступили вони. Їх було четверо. Чотири похмурі стовпи невідворотної сили, чотири володарі, що тримали в своїх руках закривавлені нитки долі цього світу. Вони рухалися неприродно синхронно, без жодного зайвого звуку, наче частини єдиного, ідеально змащеного механізму абсолютного знищення.

Перший, найвищий серед них, крокував попереду з невблаганністю стихійного лиха. У його руках був масивний посох із темного дерева, верхівка якого пульсувала тьмяним, зловісним багровим світлом, що розрізало сутінки, мов відкрита рана. Другий і третій трималися трохи позаду, по боках. Їхні довгі пальці безперестанку рухалися, сплітаючи в повітрі складні, багатошарові заклики. Ці магічні візерунки, наче невидима павутина, накривали маєток, блокуючи будь-яку можливість втечі чи прориву.

Але найстрашнішим був четвертий. Він йшов позаду всіх, зберігаючи крижане мовчання, але саме від його постаті розходилася хвиля такого нестерпного холоду, що молода трава під його важкими чоботами миттєво вкривалася інеєм і з хрускотом ламалася. Його каптур був опущений низько, приховуючи обличчя, але аура смерті, що його оточувала, була відчутнішою за будь-які слова.

Коли вони підійшли до порогу, реальність не витримала. Двері не просто відчинилися під ударом магії — вони розсипалися в найдрібніший прах, не залишивши після себе навіть трісок. Четвірка переступила поріг, і дім здригнувся від присутності чужорідної сили.

Люксіана з Валкреоном стояли поруч, притиснуті до стіни цією енергетичною хвилею. Ми спостерігали за розправою, що почалася, наче крізь товсте, непробивне скло. Ми кричали, ми намагалися кинутися вперед, але наші тіла були лише безсилими тінями в цьому часі. Жоден наш рух не мав ваги, жоден звук не досягав слуху тих, хто був там. І навіть магія наша не працювала. А це значило лише те, що ми не маємо права змінювати минуле. Ми зрозуміли, що ми бачимо минулого нашого Невідомого.

Батьки Рея боролися відчайдушно, з тією відвагою, яку дає лише любов до дитини. Батько, миттєво зреагувавши, виставив перед сім'єю енергетичний золотавий щит. На мить здалося, що він встоїть — перші три маги лише посилили тиск, але щит тримався. Тоді четвертий маг, не змінюючи пози, лише злегка підняв руку. Один короткий жест — і захисна сфера розлетілася на тисячі гострих уламків чистої енергії, що зникли в повітрі.

Все скінчилося за лічені миті. Жорстоко, професійно, безжально. Дім, який ще хвилину тому дихав теплом, дитячим сміхом і ароматом домашнього затишку, в одну мить перетворився на холодний, німий склеп. Магія Верховних випалила все живе всередині.

Четверо Верховних оточили центр кімнати, де на підлозі застигли ті, хто намагався їх зупинити.

— Де щеня? — голос четвертого мага пролунав подібно до хрускоту криги під ногами на морозі. Він повільно повернув голову, дивлячись прямо в той кут, де стояв Рей. Очі мага, затягнуті каламутною магічною пеленою, сканували простір, але вони не бачили дитини.

Рей застиг, перетворившись на живу статую. В цей момент його вроджена магія, підстебнута неймовірним жахом і горем, спрацювала інстинктивно. Хлопчик не просто накинув на себе плащ невидимості — він буквально «випав» із цієї реальності. Він копіював наш стан міжчасся, ставши тінню серед тіней, відлунням, яке неможливо вловити звичайними відчуттями.

— Не відчуваю його іскри, — мовив третій, розчаровано опускаючи руки. — Можливо, він згорів у спалаху разом із ними. Чистокровні маги часто детонують, коли їхнє життя обривається так раптово. Енергія просто випалила його зсередини.

Четвертий ще раз обвів кімнату довгим, підозрілим поглядом. На одну нескінченну секунду його очі затрималися саме на тому місці, де стояв я. Мені здалося, що він відчув наше майбутнє, наше важке, чужорідне дихання, що прийшло з майбутнього. Але Рей стояв до нього ще ближче. Малюк затамував подих, заплющив очі, і тонкі золотаві нитки його сили, наче кокон, щільно обвили його маленькі плечі, створюючи абсолютну ілюзію порожнечі.

— Тут нікого немає, — нарешті холодно кинув четвертий. — Лише попіл, кров і спогади. Йдемо. Нам час повертатися.

Вони розвернулися і вийшли з будинку, залишивши за собою важкий шлейф озону, горілого дерева та смерті. Коли їхні високі силуети нарешті розчинилися в сутінках околиці, захисний кокон Рея почав повільно танути. Дитина, що досі трималася на межі світів, здригнулася. Він повільно, наче уві сні, опустився на коліна до праху своїх батьків. Його маленька рука все ще до болю сильно стискала дерев’яну іграшку, яку він підняв у саду за мить до того, як його світ назавжди перестав існувати. Сльози ще не встигли з’явитися на його обличчі — там застигла лише нескінченна, пуста самотність, злість та гнів.