49. Рішення.

Вони стояли біля підніжжя Сніговія. Дракон через видіння показав їм Серце Льоду. Дивлячись на мерехтливе зображення, що застигло в павутині чорних тіней, вони відчули, як воно раптом зникло, залишивши в повітрі лише відчуття глибокої, роз’їдаючої туги. Валкреон і Люксіана переглянулися. Слова дракона пролунали в їхніх головах як вирок: «Якщо Серце остаточно почорніє, цей світ перетвориться на пустку, де навіть пам'ять про світло зникне».

Мовчання наповнило залу. Здавалося, що навіть вічний лід затамував подих. Валкреон стиснув кулаки, і його магія ледь помітно спалахнула. Він згадав, як гнівався на Невідомого, як відчував себе маріонеткою, але тепер цей гнів перетворився на тверду рішучість. Це був виклик, який стосувався не лише їх, а й самого існування цілого світу.

— Пустка? Ні, — рішуче промовив Валкреон, дивлячись на Сніговія. — Ми не дозволимо цьому статися. Нехай він нас кинув сюди, нехай бавиться світами, але цей світ не загине. Ми спустимося в гроти.

Люксіана поклала руку Валкреону на плече, і він відчув її підтримку. Її погляд був сповнений рішучості.

— Ми разом, — тихо сказала вона. — І наша магія — це не просто енергія. Це воля.

Сніговій опустив свою масивну голову, і в його очах промайнула іскорка надії, яку вони вважали втраченою.

— Дуже добре, мандрівники. Шлях до Серця Льоду лежить через найглибші тунелі, де світло не існувало ніколи, а тіні є господарями. Будьте обережні. Ця магія не просто випиває світло — вона живиться страхом і відчаєм. Вона спробує зламати вас, показуючи ваші найгірші кошмари.

Дракон повернувся до дальньої стіни зали, яка здавалася суцільним монолітом блакитного льоду. Він зробив глибокий вдих, і з його пащі вирвався потік золотистого полум'я, що не палив, а танув лід, відкриваючи вузький спіральний прохід углиб гори.

— Ідіть, — сказав Сніговій. — І нехай світло вашої волі буде вашим провідником. І візьміть це.

Він простягнув їм кришталевий уламок, що відколовся від його власної луски. Уламок був теплим і пульсував м'яким сріблястим світлом.

— Це частка мого серця. Вона не зігріє вас від холоду, але захистить ваші душі від шепоту тіней. А коли дійдете до Серця Льоду, ця іскра покаже вам шлях.

Валкреон обережно взяв уламок. Він відчував, як кришталь зливається з його власною магією, надаючи їй несподіваної чистоти. Люксіана взяла його за руку, міцно стиснувши її.

Вони зробили перший крок у новий прохід, що вів у повну темряву. Світло кришталевого уламка ледь висвітлювало слизькі обледенілі сходи, що спускалися все глибше. Повітря стало густим і важким, а дивний глибокий гул ішов звідкись із самого нутра гори. З кожним кроком вони відчували, як навколишній холод проникає крізь шкіру, пробираючись до самих кісток.

Раптом з темряви, що оточувала їх, почали витягуватися чорні, тонкі павутинки. Вони не були фізичними, але їхні кінці намагалися доторкнутися до їхніх думок, посіяти зерна сумнівів та страху. Валкреон відчув, як його магія напружується, відбиваючи ці ментальні атаки. Кришталевий уламок у його руці засвітився яскравіше, розсіюючи найближчі тіні.

— Вони вже тут, — прошепотіла Люксіана. Її погляд був зосереджений, а на губах з'явилася тонка лінія рішучості. — Не дозволяй їм торкнутися твого розуму.

Темрява навколо них почала оживати, перетворюючись на в'язкий кисіль, що чинив опір кожному руху. Валкреон відчував, як крізь магічні щити пробивається чужий, холодний шепіт, який нагадував про всі його невдачі та втрачені можливості. Тіні не просто пливли поруч — вони набували обрисів знайомих облич, що зникали, варто було лише сфокусувати на них погляд.

— Це лише ілюзія, — процідив він крізь зуби, відчуваючи, як уламок серця дракона в його долоні починає вібрувати від напруги.

Раптом сходи обірвалися, і вони опинилися на вузькому каридорі над безоднею, де замість дна пульсувала непроглядна чорнота. Повітря тут пахло не хвоєю, а вологою землею та забуттям. З глибини провалля почувся низький, що вібрував — Серце Льоду кликало їх, але разом із ним кликало й те, що його поневолило.