44. Мая.

Маги переглянулися. Між ними пробігла іскра мовчазного порозуміння, яке буває лише у споріднених душ. Люксіана першою порушила тишу, її голос звучав м’яко, але впевнено: — Чим ми можемо тобі зарадити, Має?

— Я хочу звільнитися, — прошепотіла тінь. — Хочу піти в небуття, туди, де моє справжнє місце.

— І що саме ми маємо зробити? — запитав Валкреон.

— Ви не просто маги, я відчуваю це кожною часткою своєї згаслої суті, — Мая підпливла ближче, її напівпрозоре обличчя осяяла слабка усмішка.— Книга відкривається лише тим, хто несе в собі істинне світло. Ви можете розірвати ланцюги.

— Якщо ти допоможеш нам знайти шлях, — додав маг.

— Звісно. Ви шукаєте відповіді, і вони чекають на вас у Чарівному лісі. А про мою долю, ви вже й так дізналися з цих сторінок.

— Але як ти тут опинилася? — з щирою цікавістю запитала Люксіана, розглядаючи примарний силует дівчини.

— Коли моє земне життя скінчилося, якась невидима й могутня сила не дала мені піти. Мене прикували до цієї бібліотеки, зробивши тихим відлунням минулого. Без тіла, лише з почуттями. Мені стало легше в ту мить, коли ви прочитали правду.

— Чому ж ти не відкрилася жителям королівства? — здивувалася чарівниця.

Мая сумно хитнула головою:

— Феї бачать те, що хочуть бачити. Їм легко навіяти ілюзію, видати бажане за дійсність. Але не вам. Ваша воля сильніша за будь-які чари, а прагнення істини здатне зцілювати. Ви — те світло, що дарує свободу.

— Дякуємо за довіру, — серйозно мовив Валкреон. — Ти впевнена, що готова залишити цей світ назавжди?

— Так. Я втомилася від цієї нескінченної вічності та спогадів, що випалюють душу. Я прагну спокою.

— Гаразд ми допоможемо тобі. — відповів їй Валкреон.

Валкреон і Люксіана взялися за руки, оточивши дух Маї живим кільцем. Вони почали читати слова стародавнього закляття. Світло, що виходило від їхніх долонь, стрімко піднялося до самої стелі, витісняючи сутінки з найвіддаленіших куточків бібліотеки. В один момент вони відчули, як душа дівчини нарешті розчинилася в повітрі, а сам фоліант у руках Люксіани раптом став теплим і важким.

Коли сяйво згасло, книга сама закрилася і залишилася в руках дівчини. Раптом у їхніх думках пролунав тихий, наче шелест листя, голос: «Тепер я належу вам. Світлу, що бачить істину крізь час. Ви звільнили не тільки Маю, а й мене. Ми обоє були заручниками цього місця».

Маги переглянулися, відчуваючи небувалу відповідальність, але не відсахнулися.

— Думаю, ми тут закінчили, — Валкреон подивився на вихід.

— Твоя правда, — усміхнулася Люксіана.

— На нас чекає Чарівний ліс і його загадки. — Мовив Валкреон.

— Це якщо думати глобально, — відповіла Люксіана. — А для початку нас чекають дві невгамовні феї.

— Ти як завжди права, моє серденько, — ніжно відповів він.

Вони обійнялися, і цей короткий цілунок став для них моментом перепочинку перед новою пригодою. Взявшись за руки, вони попрямували до виходу. Двері розчинилися перед ними, наче портал, і маги ступили на сонячну галявину.

Феї вже були там. Ія та Ло підскочили на місці, їхні крильця затріпотіли від хвилювання.

— Бачиш! Я ж казала, що вони впораються! — вигукнула Ія, кружляючи навколо подруги.

— Отже, вони справді мають силу допомогти нам, — з полегшенням видихнула Ло.

Помітивши книгу в руках Люксіани, феї здивовано переглянулись, але, відчувши серйозний настрій магів, промовчали.

— Нам потрібно дістатися Чарівного лісу, — рішуче заявив Валкреон. Ло та Ія переглянулися ще раз, і Ло серйозно запитала:

— Ви дійсно певні, що готові до того, що там зустрінете?

— Так, — відрізав маг.

— Тоді летіть за нами! — пискнули феї, і всі четверо рушили вглиб хащі.