42. Місто Фей.

Дві привітні Феї-щебетушки, Ія та Ло, показували Люксіані та Валкреону своє дивовижно зелене місто і захоплено розповідали про його красу. Але гості відчували: за всією цією пишнотою та чудовими розповідями приховано щось іще, про що не прийнято говорити.

І Люксіана запитала:

— Це все дуже гарно, чарівно та казково, дівчата, але ж є щось неприємне — те, про що не прийнято говорити. Правда? Все має свою ціну.

Феї трохи насторожилися і переглянулись між собою. Вони поки не наважувалися говорити. Тоді до діалогу підключився Валкреон.

— Ви ж розумієте, що ми тут для того, щоб допомогти. А не слухати тільки хвалебні розповіді. Якщо ви хочете врятувати своє королівство, то ми вас уважно слухаємо. Якщо ні, то не витрачайте ні наш, ні свій час.

У парку, де вони гуляли, стояли лавочки. Люксіана та Валкреон присіли і стали очікувати. Феї важко видихнули та все ж таки наважилися говорити.

Першою заговорила Ія:

— Ми знаємо одну легенду від наших прародичів, але ми не певні, що це дійсно було, бо в таке важко повірити.

— Ми вас уважно слухаємо, в легендах буває істина, — мовила Люксіана.

І Ія почала свою розповідь:

— Колись, дуже давно, кажуть, у нашому королівстві жила одна відьма. Так, це може здатися дивним, що вона тут забула. Нам це теж так здається. Але не в цьому річ. За правління королеви Іди почалася війна в нашому королівстві. А все через те, що королева Іда та відьма, яку звали Мая. У легенді йдеться, що їм обом було замало місця в одному королівстві.

— А я знаю іншу версію, — перебила її Ло і продовжила. — Кажуть, що вони не поділили чоловіка.

— Дівчата, а можна десь прочитати цю легенду? — спитав їх Валкреон.

— Так, можна в бібліотеці. Але є один нюанс.

— Який іще "нюанс"? — запитав Валкреон.

— Це магічна книга, яка відкривається не для всіх.

— Ну, хоча б спробуємо, — сказав Валкреон.

— Покажете нам свою бібліотеку? — запитала Люксіана.

Феї мовчки переглянулись. Але все-таки погодилися показати магам свою магічну бібліотеку. Ія та Ло полетіли попереду, а Люксіана та Валкреон швидко направилися за ними.

На стінах бібліотеки були нанесені руни, які світилися. Герої відчували: вони були просякнуті магією, щоб захищати це місце.

Цікаво, чи пустить вона їх всередину — чужинців, що хочуть дізнатися таємниці цього світу.

Вони підійшли до дверей бібліотеки. Феї мовчки дивилися на них і не заходили всередину. Валкреон порушив тишу і запитав:

— Щось не так? Чому ви не заходите?

Ло йому відповіла:

— Ми боїмося, бо в нас немає дозволу від королеви. — Вона відповіла з ледь помітним хвилюванням.

— А що може трапитись з вами? — спитав Валкреон.

— Ми можемо згоріти. Світло від рун може опалити наші крила. А фея без крил — це вже не Фея, а відьма, — відповіла Ло.

І її відповідь доповнила Ія:

— Або можемо залишитись у бібліотеці назавжди.

Валкреон та Люксіана переглянулись. Вони не хотіли втрачати час та йти за дозволом до королеви Ізи, тому вирішили діяти самостійно. Своє рішення озвучив Валкреон:

— Гаразд, ми підемо самі, а ви залишитеся тут чекати нас.

— А якщо раптом щось станеться з вами? — спитала Ія.

А потім доповнила її Ло:

— Можливо, краще все ж таки до королеви по дозвіл?

— Дівчата, все буде добре. Ми не хочемо втрачати час та турбувати королеву через дрібниці, адже в неї і так справ багато. - відповіла їм Люксіана.

Феї погодилися з рішенням магів, лише мовчки кивнули. Маги підійшли до дверей, як від них засяяло магічне сяйво, що затягнуло їх до бібліотеки.