40. Розмова з Ейром.

Ми зайшли до величезної тронної зали, де повітря було важким і холодним, наче просякнутим старовинною владою. На масивному кам'яному троні, різьбленому символами королівства, сидів Король Ейр — кремезний чоловік із сивою бородою та поглядом, що звик віддавати накази. Спочатку він зустрів Валкреона та Люксіану скептично, але раптом його обличчя звелося судомою відвертого здивування, коли він побачив серед нас свою доньку Розалі.

Ми підійшли ближче, і Король, який навіть не поворухнувся, звернувся до нас напруженим голосом:

— Чесно, я вже й звірив зірки, думаючи, що ви не знайдете мою доньку.

— Хоч ми її і знайшли, це не значить, що вона залишиться з Вами, — рішуче, не відводячи погляду, відповів Валкреон. — Все буде так, як вирішить сама принцеса.

Король повільно кивнув, його погляд пом'якшав, коли він нарешті звернувся до Розалі, в його голосі прослизнула батьківська тривога:

— Розалі, доню, я безмірно радий, що з тобою все добре. Але де ти була і чому ти нас покинула?

— Батьку, — почала Розалі тихо, але твердо, — я не хотіла виходити заміж за нелюба.

— То чому ж ти мені нічого не сказала? — У його голосі забриніло обурення.

— А сенс? — Розалі зробила крок вперед, її очі палали викликом. — Ти ж мене ніколи не чув і завжди все вирішував за мене, як за річ. А я вже доросла і хочу сама приймати рішення.

Ейр мовчав цілу мить, лише стискав кулаки на підлокітниках трону.

— Можливо, ти маєш рацію, — пролунало нарешті, з важким зітханням. — Я й не помітив, як ти виросла і змінилась. Я знаю, що був поганим батьком для тебе... Але ти маєш знати: за свої рішення і вчинки потрібно нести відповідальність.

— Так, я це розумію, — підтвердила Розалі.

Король знову став суворим і окинув підозрілим поглядом Вея, що стояв поруч із Розалі.

— Хто цей... юнак поруч з тобою?

— Це Вей, мій коханий, — Розалі міцно взяла Вея за руку.

— Коханий, значить. — Ейр стиснув губи. — Гаразд. Але, якщо ти захочеш залишитись у королівстві, ти будеш жити звичним життям, поза палацом, як сама цього бажаєш. Тільки так ти навчишся тієї відповідальності, про яку щойно говорила.

— Я не проти, батьку, — Розалі посміхнулася йому вперше за довгий час.

На цьому емоційно насичена розмова батька і доньки була вичерпана. Ейр різко повернув увагу до Валкреона, голос його знову став офіційним і владним:

— Отже, як успіхи з Перлиною?

— Ми її знайшли, — сухо констатував Валкреон і дістав з магічного мішечка перлину, що випромінювала м'яке місячне сяйво.

— Я неймовірно цьому радий! — Король ледь не підскочив на троні.

— А я на вашому місці не радів би, — голос Валкреона став сталевим.

Король здригнувся від несподіванки. — Чому б це?

— Ми повернемо Вам Перлину, але лише якщо ви дасте обіцянку, що не будете руйнувати життя принцеси. Вона матиме свободу бути з тим, кого любить.

Ейр вагався, його очі метали блискавки, але, побачивши рішучість Валкреона та погляд Розалі, різко мовив:

— Гаразд! Обіцяю!

Валкреон, задоволений, поклав йому перлину в мішечку і продовжив, нахилившись трохи вперед:

— Але це іще не все, що я хотів сказати.

— Кажи швидко, якщо це важливо, — король нетерпляче махнув рукою.

— Це дуже важливо. Скат, той, хто мав цю Перлину, понад усе прагне захопити владу.

Король Ейр люто скрикнув, його обличчя почервоніло:

— Негідник! Я йому покажу, де раки зимують. Хоча. Я не здивований. Він вже декілька разів намагався це зробити. Дякую, що повернули доньку та знайшли Перлину.

— Ми виконали свої домовленості, — підтвердила Люксіана.

У знак вдячності, що мав вигляд примирення, король Ейр подарував Люксіані намисто з перлів, яке чудово відтіняло її очі. Наостанок ми відвідали королівську бібліотеку, де встигли проглянути деякі старовинні книги, зберігаючи важливі знання собі за допомогою магії. А потім, із важким серцем, знову стали переміщуватися в інший світ.