36. Початок Пошуків.

Вони залишили позаду мовчазну, заспокійливу темряву глибин. З кожним метром підйому тиск, що стискав їх, перетворювався на відчуття легкості та мети. Блакитна аура Люксіани і золоте світіння підводного міста Аква Дріму, що ставало все яскравішим, зливалися, символізуючи їхню єдність.

Міцно тримаючись за руки, Валкреон і Люксіана нарешті прорвалися крізь останні шари води, що огортали замок. Вони ступили на гладкі, мерехтливі від лускатого блиску плити перед воротами.

Замок Володаря, витончений і водночас гнітючий, здіймався перед ними, відкидаючи довгі тіні у золотому сяйві. Його вежі нагадували гострі шипи, які пронизували товщу води.

Вони повернулися назад до замку.

Обличчя Валкреона було зосередженим і суворим, позбавленим попереднього гніву, але сповненим твердої, холодної рішучості. Обійми Люксіани закріпили його рішення: діяти розумом, а не люттю, і захищати свої принципи без руйнування.

Люксіана стояла поруч, її очі випромінювали спокій і непохитну довіру до свого супутника. Вона знала, що їхній план — повернути перлину і швидко залишити цей світ — вимагатиме від них обох найвищої обачності та стриманості.

Ми були налаштовані рішуче.

Вони зробили перший крок до масивних воріт. Цей крок був не просто фізичним рухом, а й мовчазним підтвердженням їхньої спільної обіцянки:

Повернути те, що було вкрадено. І не дозволити, щоб кохання стало розмінною монетою для будь-якого Володаря чи Невідомого.

Щойно вони наблизилися до входу, велетенські стулки воріт повільно почали розходитися, немов відкриваючи рот долі. Усередині панувала незрозуміла тиша, яка була ще тривожнішою за будь-який шум.

Вони увійшли, прямуючи до тронної зали, де вже очікував Володар. Він сидів на своєму троні, оточений приглушеним золотим світінням, і виглядав, як завжди, відчужено. І він мовив.

— Я думав, що ви вже покинули моє королівство, — мовив Володар, його голос був рівним, без жодного натяку на ворожість чи полегшення.

Валкреон виступив уперед, його постава була напруженою, але контрольованою.

— Ми сюди не сперечатися чи сваритися прийшли, а займатись справою. Чи вам не цікаво, куди поділась ваша перлина та донька?

Люксіана стояла трохи позаду. Вона простягла руку і міцно стиснула лікоть Валкреона, схвалюючи його стриманість. Але її серце стискалося від думки про те, як близько вони підійшли до того, щоб випробувати терпіння Володаря.

— Цікаво. Коли почнемо?

— Зараз, — відповів Валкреон і продовжив. — Затримуватися у вашому королівстві бажання у нас немає.

— Це взаємно. Тоді починайте. Що вам для цього треба?

— Безпечний простір, і щоб нас не турбували, — відповів Валкреон.

— Гаразд. Буде. Щось ще?

— Поки що все.

Володар змахнув рукою, і до нього підійшли його слуги. Він наказав підготувати для гостей безпечний простір.

— І мовив, для вас зроблять. Точніше, вже роблять. Можете йти, мої вірні слуги Одр і Лім вас проведуть.

Валкреон та Люксіана мовчки направились за слугами. Одр і Лім були мовчазними, наче статуї, і рухалися з гідністю, притаманною мешканцям цього підводного світу. А їхні очі, повністю позбавлені зіниць, були кольору морської піни, що надавало їхнім обличчям моторошної відчуженості.

Вони привели їх до великої кімнати, де було багато простору та безмежна тиша. Стіни тут не випромінювали золотого світла, як у тронній залі, а були глибокого, заспокійливого синього кольору.

Коли вони залишились у кімнаті одні, Люксіана кивнула Валкреону. Час був вирішальним. Вони взялися за руки і почали промовляти слова змови.

Енергія їхньої єдності миттєво відповіла на поклик. Сяйво, що йшло від їхніх рук, направлялось до гори, утворюючи велику кулю. Ця куля була не просто світлом, а своєрідним вікном у час, конденсованою магією спостереження.

Через неї вони стали бачити по черзі всі події, що відбулися десять днів до цього. Зображення в кулі мерехтіли й змінювалися, переносячи свідомість Валкреона та Люксіани у минуле, щоб розкрити таємницю зниклої перлини. Вони обидва відчули, як їхні свідомості готуються до удару минулого, до моменту, коли брехня або правда випливе на поверхню.