33. Зустріч із Володарем Водного Світу.

До нас наближався сам Володар Водного Світу. Його присутність була відчутна, як зміна течії. Ми очікували його наближення. Підійшовши до нас ближче, він заговорив, а його голос лунав, наче віддалений дзвін:

– Вітаю, незнайомі мені гості, — сказав він, дивлячись на нас зі строгою цікавістю. — Я Озар, Володар Аква Дрім. Запрошую вас до своїх володінь на розмову.

Аура його слів була важкою, немов тиск морських глибин. Валкреон, стискаючи свій Тризуб, не схилив голови.

– Це прохання! Чи наказ? — гостро спитав Валкреон.

– Це прохання, що не обговорюється, — дав їм холодну відповідь Володар морських глибин.

Валкреон з Люксіаною переглянулися. В очах Люксіани читався заклик до стриманості. Вони вирішили поки що не сперечатись, а подивитися, що з цього вийде. Вони рушили за ним до величного замку, що височів неподалік площі, де збиралися інші морські жителі, щоб подивитися на весілля, що не відбулося. Морські жителі дивилися з відвертою цікавістю на Валкреона і Люксіану, але найбільшу цікавість викликав у них посох-Тризуб.

Ми прийшли в сам замок, у серці якого височів трон Озара. Зал був просторим, прикрашеним коралами та кристалами, що світилися і переливалися всіма відтінками синього. Володар заговорив першим, вже сидячи на троні.

– Ви знаєте, хто я. І тепер Ваша черга розповісти, хто ви. Бо не кожен має Тризуб Посейдона.

– Ми маги з іншого світу. Я Валкреон.

– Я Люксіана.

– І що ви тут забули? Маги з іншого світу.

– Ми думали, ви нам скажете, що нас тут очікує. А бачимо, що ні, якщо з власною донькою не впорались, — відповів Валкреон із зухвалим викликом.

На обличчі Озара з'явилася тінь гніву.

– Хто б ти не був, але не смій зі мною так спілкуватися. Я між іншим тут володар, а ви лиш гості. - гнівливо відповів Озар.

– Дивний ви володар, якщо не бачите, що у вас під носом відбувається, — не відступав Валкреон.

– Ви теж для мене дивні. Перемістилися в мій світ іще смієте докоряти мені. Вам так не здається?

– Ні, не здається. Як зустріли ви гостей, так гості вам і відповіли, — мовив Валкреон.

Озар важко зітхнув, вирішивши змінити тактику.

– Гаразд, ці всі перепалки не до чого. Якщо ви тут, то вам щось треба чи ви щось шукаєте? То я вас слухаю. Саме зараз, бо немає у мене часу з вами тут возитися.

– Так, ми шукаємо відповідей, — мовила Люксіана, намагаючись згладити напругу.

– І що ви хочете дізнатися?

«Хотіли б ми знати про нашого Невідомого», — подумки подумали вони. А вголос сказали зовсім інше.

– Колись давно, можливо, до вас потрапив хлопчина чи юнак, який потім зник, — мовив Валкреон.

– Так, щось пригадую. Був такий сорванець, схожий на Вас.

– Він нас і цікавить, — відповів йому Валкреон.

– І що він уже натворив, що ви його шукаєте? — запитав Володар морських глибин.

– Саме через нього ми тут, — мовив Валкреон.

– Точніше, він нас сюди відправив за відповідями, — доповнила Люксіана.

– Все цікавіше стає мені. Пригадую його: ми спочатку з ним не дуже ладнали, але потім він допоміг нам з пошуком перлів. Та і в інших питаннях стосовно магії ми стали сильніші. Донедавна. У нас викрали рідкісну Перлину. Вона була цінною для нас. Вона заряджала наше місто магією і допомагала шукати інші перли.

– Хм, мені теж цікаво, що ви за володар такий: то рідкісну Перлину вкрали, то донька зникла. Можливо, ви не справляєтесь зі своїми обов'язками. І треба вже інший володар, — відповів йому Валкреон, відчуваючи, як нервово сіпається око Озара.

– Я бачу, ти дуже зухвалий. І переходиш, межу То може, позмагаємось і побачимо, хто з нас сильніший у магії? - З гнівом і викликом в очах мовив Озар. 

– Я стариків не б'ю. Але, якщо доведеться, то Ваш вік мене не зупинить. - впевнено і зухвало відповів Валкреон. 

– Годі! — Викрикнула Люксіана, втручаючись, як стіна льоду. — Влаштували тут балаган. Ми могли б бути один одному корисні. Ми не для ворожнечі прийшли сюди.

– Вибач, ти права, — мовив до неї Валкреон, зціпивши зуби.

– Так, ти права, чарівна пані. Тож я слухаю Вашу пропозицію.

– Нам потрібні ваші знання, — мовив Валкреон.

– І розповідь про те, що тут робив невідомий хлопчина. - додала Люксіана. 

– Гаразд. Взамін ви допоможете мені знайти Перлину і доньку.

Валкреон і Люксіана переглянулися, кивнули один одному, приймаючи ризик.

– Гаразд, ми згодні. - відповіли маги в один голос.

– Чудово. Тоді зустрінемось через дві години за обіднім столом. А зараз вибачте. В мене справи. А ви поки зможете відпочити у гостьових покоях.

Ми лиш кивнули на знак згоди, і слуги відвели нас до наших покоїв, де ми змогли нарешті перепочити. В нас є дві години спокою і роздумів...