31. Бібліотека Глибин.

Відпочивши та відновивши сили біля цілющого джерела, Валкреон і Люксіана вирушили до Бібліотеки — священного храму знань підземного народу.

Бібліотека зустріла їх урочистим мовчанням. Її високі кам’яні склепіння губилися в напівтемряві, а безліч полиць, що тягнулися від підлоги до самого стелі, були заставлені стародавніми фоліантами. Тут спочивала мудрість віків — від оповитих чарами казок і легенд до рідкісних трактатів про магію. Хоча магічних книг було небагато, герої відчували: знання, що містилися в них, безцінні.

Валкреон і Люксіана, використовуючи свою потужну магію, обережно переплели свідомість із магічною енергією залів, закарбовуючи знайдене у своїй пам’яті.

Та серед усіх книг їхню увагу привернула одна — особлива. Вона була величезна, у грубій шкіряній палітурці, а колір і запах старого паперу свідчили: цій книзі — безліч століть. Хоча вона не містила прямих магічних формул, від неї віяло древньою, глибокою силою.

Обачно розгорнувши фоліант, вони почали гортати його сторінки — аж раптом натрапили на легенду, що стосувалася їх безпосередньо. Це була історія про Змія. Ілюстрація вражала: чудовисько було точнісінько схоже на те, що вистрибнуло з очищеного ними джерела.

Вони вмостилися у важких шкіряних кріслах, і Люксіана почала читати. Її голос, мелодійний і трохи глибокий, лунав у тиші стародавніх залів, відлунюючи в камені. Валкреон слухав, відчуваючи, як слова оживають у повітрі, немов тіні минулих епох.

Легенда розповідала про далеке Чорне Королівство, яким правив Цар-Дракон. У його темницях мешкали гігантські змії з лускою, темною, мов обсидіан. Цар-Дракон використовував їх як живу зброю — переносив у чужі землі, де вони отруювали води й поглинали магічну енергію. Ці створіння залишалися там, доки вороже королівство не занепадало, або поки сам цар не кликав їх назад.

Лише небагатьом магам вдавалося знайти цих прихованих істот, і ще менше з них мали силу їх знищити.

Згодом Чорне Королівство було стерте з лиця світу у великій війні, і разом із ним загинуло більшість зміїв. Проте легенди говорили, що кілька з них утекли — у далекі, невідомі світи.

Книга містила й інші перекази — не менш дивовижні й небезпечні. Вирішивши, що й ці знання варто зберегти, Валкреон і Люксіана знову скористалися магією, вплітаючи легенди у свої спогади.

Коли вони завершили справи в бібліотеці, то вийшли прогулятися підземним містом. Його вулиці сяяли м’яким світлом кристалів, а у повітрі стояв запах каменю й глибини. Згодом їх запросив до себе сам Володар Глибин.

У величному залі, де стіни мерехтіли живим сяйвом мінералів, відбулася їхня зустріч. Після взаємних привітань Володар, на знак вдячності, подарував мандрівникам чарівні кристали, дозволивши обрати ті, що відгукнуться на поклик їхньої магії.

Валкреон поцікавився долею змія.
— Він надто небезпечний, — відповів Володар. — Ми замкнемо його у глибокому підземеллі, щоб згодом знищити.

Та ледве він вимовив останні слова, як простір навколо Валкреона й Люксіани почав тремтіти. Потужна сила схопила їх, і в наступну мить світ навколо розтанув. Вони відчули, як їх несе крізь простір — у новий, невідомий світ.