24. Гріхи Власникам.

Вони були першими.
Першими, хто не скорився гріхам, не дозволив їм керувати серцем. Не схилилися перед чарами влади, перед обіцянками легкого шляху і миттєвої сили. Вони йшли власним шляхом — шляхом, який вимагає мужності, ясності і здатності дивитися в безодню, не втрачаючи себе.

Першими, хто прийняв не лише силу творення Десятого Абсолюту, а й силу руйнування.
Бо справжня могутність не народжується з одного лише світла. Творити можна вічно, але якщо не зруйнувати те, що вже віджило, нове ніколи не зможе розквітнути. Руйнування — це не зло, це очищення, очищення всього, що стало гнилим, фальшивим чи слабким. Вони зрозуміли це на рівні душі: щоб прийняти відповідальність за світ, треба вміти його звільняти.

Бо неможливо вічно творити.
Бо будь-яке створене колись стане кайданами для наступного покоління. Щоб народити нове — треба зруйнувати старе. І не лише фізично, а й у свідомості, у серцях тих, хто забув шлях. Старий порядок тримав світ у страху і підкоренні, але сила, яка народжується через страх, завжди слабка.

Вони зрозуміли: світ не оновлюється через поклоніння силі,
не через страх чи покору, не через золото чи магію, не через примхи Верховних.
Справжнє оновлення приходить через очищення серця. Коли людина дивиться на себе, бачить слабкості, згрібає свої сумніви, відкидає егоїзм — тоді народжується здатність змінити світ.

І тому вони обрали шлях знищення старого порядку — Верховних магів, і самих Верховних — не з ненависті, не з бажання влади, а як священний обряд очищення.
І не просто зброєю — а їхньою ж зброєю.

П’ять темних ниток, що плели життя світу. Кожен гріх колись здавався непереборною пасткою, але тепер вони знали секрет: гріхи не можуть підкорити того, хто прийняв їх у собі, хто зрозумів їх природу. І саме через цю спокійну владу над собою вони стали першими.

Валкреон та Люксіана подивилися один на одного — втомлені, виснажені, але з тихою, незламною радістю, що залишилися разом. Їхні погляди говорили більше за слова: вони розуміли один одного без пояснень, відчували синхронність думок і рішень.

І тоді, зупинивши час у серцях, вони одночасно прочитали змову. Слова спалахнули золотими лініями в повітрі, потоки магії переплелися у невидимий ланцюг.
І гріхи — рушили до своїх власників. Сила древніх провалів і пристрастей проривалася крізь бар’єри, що тримали їх у страху і контролі.

Тим часом у залі Верховних магів панувала темрява, яка здавалася живою. Із самої глибини тіні з’явився він — той, кого вони боялися більше за все. Той, чий голос пробирав до кісток, чия сила була ідеальною, а натура — сплетінням протилежностей: вітер і вода в тілі, вогонь і земля в серці. Під ним земля не тремтіла — вона схилялася.

Верховні миттєво випустили проти нього чотири енергетичні сфери. Кожна з них сяяла своїм кольором, як зброя чистої сили, і неслася зі швидкістю думки.

Але Абсолют 11 рівня підняв руки і клацнув двома пальцями — і сфери миттєво зникли, немов їх ніколи й не було. Потім він направив на них потік повітря, що нагадував хвилю шторму. Четверо магів підскочили, але вітер буквально підхопив їх і кинув на підлогу. Вони лежали, намагаючись опанувати силу, що була понад їх розуміння.

— Криси, — промовив він холодно, — ви мені не рівні. Я Абсолют 11 рівня. Я Невідомий. Син тих батьків, яких ви знищили. Вам скоро кінець. Я вирішив повідомити вам про це особисто. Щоб ви знали — я живий. І це я був тим голосом, що вам погрожував… Як приємно, коли твої вороги падають не від твоїх рук. Мені буде цікаво спостерігати… Ха-ха-ха.

Він зник так само раптово, як і з’явився, залишивши Верховних лежати на підлозі — свідомих, але безпорадних. А гріхи, які Валкреон та Люксіана відпустили, вже проникли в їхній замок. І тепер повільно, мов тінь уночі, пробиралися у свідомість тих, хто колись вважав себе непереможним.