17. У кімнаті Чотирьох.

До об’єднання
Замок Верховних магів

Минав уже цілий тиждень відтоді, як зник Вартовий 645 — найкращий та найнадійніший з усіх, хто стояв на варті безпеки Верховних магів. Пошуки тривали без упину, ні вдень, ні вночі — але всі спроби виявити хоч якийсь слід, хоч якусь зачіпку виявилися марними. Верховні маги використали всі свої надпотужні магічні інструменти і заклинання, які лише мали в арсеналі: стародавні магічні дзеркала бачення, що дозволяли зазирати далеко за межі звичайного сприйняття; кристали сліду, які вловлювали найтонші відлуння руху; часоворотні маятники, здатні відмотувати і зупиняти плин часу; навіть артефакти виявлення брехні, які безпомилково розпізнавали обман; і нарешті — було викликано самих Тіней Пам’яті, примарних істот, здатних проникати у найглибші закутки спогадів.

Проте жодна річ, жоден ритуал, жоден слід, жодна іскра магії не вказала, куди і чому зник Вартовий. Всі спроби відкрити завісу таємниці залишалися безрезультатними.

Навіть Аріум — штучний розум, створений для сканування думок, виявлення магічних полів і аналізу історії рішень, не виявив нічого підозрілого серед магів. Було лише глухо. Порожньо. Нема жодного натяку на підступ, на зраду чи на порушення контракту, який би пояснював його раптове зникнення.

І саме ця безмежна порожнеча і невизначеність лякала найбільше — мов моторошна тінь, що повільно накривала все навколо.

У Залі Чотирьох панувала мертва тиша. Атмосфера була надзвичайно напружена — ніби лук, що натягнутий до межі перед вирішальним пострілом. У тронних підвищеннях, наче витесані з найдавнішого каменю, сиділи четверо Верховних — нерухомі, зосереджені, заглиблені в свої думки. Їхні обличчя були похмурими і твердими, мов хмари перед грозою.

— Що робитимемо? — порушив мовчанку Перший, його голос прорізав тишу, як тонке лезо гострого меча по склу. — Хто які має пропозиції? Куди рухатися далі?

— Кого шукати? І з чого починати? — буркнув Другий, прикладаючи пальці до скроні, намагаючись зосередитися, стримати хвилю думок, що розривали його мозок. З моменту зникнення Вартового у нього не було жодної хвилини спокою, і головний біль не залишав ні на мить.

— Шукати потрібно всіх, хто може бути хоч найменшою загрозою. — Голос Третього був холодний і суворий, як морозний зимовий камінь. — Кожного, хто бодай на крок наближався до 645. Якщо у вас немає кращих ідей, — додав він, поглядом стискаючи своїх колег, — принаймні не заважайте працювати.

Четвертий, який досі мовчав, втупився у підлогу, де тьмяно пульсувала руна правди. Його голос прозвучав тихо, але твердо, немов вирок:

— Нових ідей немає. Але зупинятися ми не можемо. Потрібно копати глибше. Навіть під власні шари захисту, які ми встановлювали роками.

Раптом двері Зали розчинилися різко, без попередження, з металевим скрипом зачарованих петель. На порозі з’явився Вартовий у формі охоронця. Його обличчя було блідим, а погляд — напруженим і тривожним. Він глибоко вклонився, як це належить при зустрічі з Верховними, але його голос зірвався стрімко і поспішно, мовби кожна секунда затримки могла призвести до катастрофи:

— Перепрошую, шановні Верховні, — сказав він, з голосом, що тремтів від хвилювання. — Це терміново. Статуя Джерело Життя... вона змінилася. Вся вода в ній стала червоного кольору, немов кров. Цілюща сила води більше не діє. Ті, хто пив її вчора чи сьогодні, не зцілилися. Навпаки — у деяких стан здоров’я погіршився. Маги і мешканці міста налякані. Починаються мітинги, а деякі вже закликають до спротиву.

Перший поворухнувся на троні, нахилившись трохи вперед, його обличчя сховалося в тіні, а голос залишився рівним і холодним:

— І це все?

— Ні, — Вартовий ковтнув важко повітря, відчуваючи тягар ситуації. — Є ще й інші проблеми. Техномагічні вузли, артефакти підтримки систем, навіть звичайні енергетичні колектори — або вийшли з ладу, або дають збої. Аріум... — голос охоронця здригнувся від неспокою, — Аріум виводить лише одне повідомлення, яке я мушу вам передати. Я цитую:

“Верховні — узурпатори й зрадники.
Кров, що ви пролили, потопить вас у вашій власній.
Ваш час добігає кінця.
Тік-так... час пішов, мої мишки.”

У залі запанувала гнітюча мовчанка. Відчуття, ніби самі кам’яні стіни всотали звук і тепер стискали простір навколо, наче безжальний тиск.

— Це все? — перепитав Другий, але його голос уже не звучав так впевнено, як раніше.

— Ще одне, — Вартовий опустив очі, немов шукаючи опору на холодній підлозі. — У кількох регіонах зафіксовані аномальні коливання в системі порталів. Імпульси нестабільні, сигнал спотворений. Джерело поки що невідоме.

Третій різко підвівся зі свого трону, його голос різко обірвав тишу:

— Іди геть, — крикнув він, наповнений напругою і гнівом.

Вартовий вклонився ще раз і швидко зник за дверима. Тиша повернулася, але тепер вона ніби дихала власним життям, насичена напругою і страхом.

— Ми не можемо чекати, — промовив Четвертий. Його голос став холодним, кам’яним і безапеляційним. — Якщо не почнемо діяти негайно, наш світ розвалиться. І ми навіть не знаємо, хто стоїть за цим усім.

Раптом повітря у Залі наче стиснулось до межі. Ніби сам простір піддався невидимому тиску. Лінії рун на підлозі спалахнули слабким, але палаючим вогнем, а магічні сфери на стелі почали тремтіти.

Голос виник не просто в повітрі. Він народився всередині кожного з них, глибокий, чоловічий, з відтінком насмішки, в якому звучала погроза:

— Ваш світ? — промовив голос, холодний і злий. — Не смішіть мене. Світ створили Тея і Сей. Ви лише тіні, які викрали світло. Жалюгідні злодії.

Верховні майже одночасно випросталися. Руки напівпідняті, ніби для захисту. Але магія була безсила, коли ворога не видно.

— Хто ти?! Чого хочеш?! — вигукнули вони разом, поєднавши голоси в єдиному крику.

— Я — Невідомий, — пролунав відповідь. — І я хочу справедливість… і ваш кінець.