4. Вихор часу.

Вихор часу затягував мене дедалі глибше у свою розпечену пащу. Стіни реальності навколо перетворилися на розмите марево, і я миттєво збагнув: такий прорив не під силу пересічному магу, навіть майстру вищого рангу. Це була робота когось, хто стоїть за самим престолом Верховних… або ж одного з них. Проте серед цього хаосу, що розривав простір, я раптом відчув щось до болю знайоме. Енергія, що не обпікала, а огортала теплом. Його енергія. Енергія батька — людини, чиє обличчя я бачив лише у своїх найглибших снах.

І він з’явився. Його постать виткалася з самого світла часового розлому.

— Привіт, сину, — голос чоловіка звучав спокійно, але в ньому відчувалася вага прожитих століть.

— Сину? — я виплюнув це слово, як гірку отруту. — Який я тобі син? Ти взагалі маєш бодай уявлення, що означає бути батьком у цьому понівеченому світі?

— Я розумію твою лють, Евітаре. На моє зникнення були причини, які ти поки не можеш осягнути.

— Причини? — я відчув, як магія всередині мене почала закипати. — Які ще існують причини, щоб просто просто зникнути з нашого життч та  залишивши нас на розтерзання Системі? Може, зараз ти нарешті зможеш пояснити?

— Може, колись я й поясню все. Але зараз я тут не заради виправдань.

— А для чого ж? Щоб знову використати мене як фігуру у своїх нескінченних іграх?

— Ні. Сталося те, що змінює все. І ти — один із перших хто має про це дізнатися, поки не пізно.

— Слухаю, — я склав руки на грудях, не зменшуючи захисного поля.

— Верховні вони дуже занепокоєні. Вперше за тисячу років їхній спокій потривожений. Вони відчувають наближення небезпеки, якої не бачили в жодному з пророцтв.

— І всього лиш? Великі маги злякалися тіні? — Ні, це не просто страх. Дослухай мене уважно. Загроза куди серйозніша. Верховні можуть пасти, а разом із ними рухне і весь наш світ. Якщо впаде хоча б одна ланка цієї великої системи, посиплються всі. Вони бачать видіння кінця. Порожнечу. Тому незабаром вони зберуть усіх найсильніших магів, намагаючись знайти порятунок у масовій силі.

— І до чого тут я? — я розсміявся, і цей сміх був холодним, як лід астралу. — Вони тримають мене на ланцюгу, як пса, змушуючи служити їм, а тепер я маю стати їхнім щитом? Чи, може, ти тепер їхній вірний посланець?

— Евітаре.

— Не називай мене так! — від мого вигуку простір вихору здригнувся. — У мене немає імені, і ти це знаєш краще за інших. Номер 645 — ось моє ім'я.  Справжнє ім’я повернеться лише тоді, коли я сам розірву ці ланцюги неволі.

— Гаразд, — він нахилив голову, і в його очах промайнув смуток. — Я прийшов не від них. Я прийшов попередити тебе особисто. Ось, візьми цю сферу пам’яті. Вона містить розмову, яку ти не мав почути. Переглянеш її — і зрозумієш їхні справжні мотиви.

— І це все, що ти маєш мені сказати після стількох років?

— Пробач мені, сину, що не був поруч. Що не захистив вас. Але так було треба.

— Кому треба? Тобі чи твоїм господарям?

— Вам. Бо я порушив найвище правило: я закохався у твою матір. За такий злочин нас мали знищити разом із тобою ще до твого народження. Я зник, щоб відвести удар. І пам’ятай. Ти був народжений у істинній любові. А таких, як ти, Верховні бояться найбільше. Стародавні легенди не брешуть: у вас прихований потенціал, що здатен затьмарити силу будь-якого Верховного мага. Дух волі у вас у крові, вам неможливо нав’язати кайдани. І ти — саме такий маг.

— Дякую, що просвітив, хто я є, хоч зараз. — я стиснув сферу в руці.

— Але твоїх вибачень замало. Ти хоч уявляєш, через що мені довелося пройти, щоб урятувати її від їхнього «правосуддя»?

— Так, я знаю все. Але я був зв'язаний обітницями і не міг втрутитися відкрито.

— Тоді не смій говорити про любов. Ти навіть не спробував стати між нею і смертю.

— Я не міг бути поруч фізично. Але я трохи допоміг тобі там, де міг.

— І чим же?

— Твоє покарання. Те, що ти зберіг пам’ять усупереч їхнім закляттям — це не випадковість. Це я під час ритуалу вимовив не ту змову, вплітаючи в неї захисний контур. Верховні досі впевнені, що ти все забув.

— За це,  дякую. Це єдине, що мало сенс. Ще щось?

— Пам'ятай: вони бояться любові. Бо вона не підвладна їхнім формулам. Бережи себе.

Вихор часу почав стрімко розчинятися, звуки гучного ефіру вщухли, і за мить я опинився у своїй порожній квартирі. Тиша тиснула на вуха. Я розумів, що тут, у фізичному світі, я не можу безпечно активувати артефакт пам’яті — стіни мають вуха, а ШІ Бюро стежить за кожним сплеском енергії. Мені потрібна астральна площина.

Я ліг на ліжко і занурився в стан глибокого трансу. Це не був сон, це було свідоме розщеплення. Моє астральне «Я» виникло в порожнечі, і там, коротким закляттям, я активував сферу.

Перед очима розгорнулася картина, наче я дивлюся крізь магічне вікно в саму залу засідань:

— 1-й Верховний: Ви ж розумієте, що ці сни — не просто гра підсвідомості. Це видіння розлому. Попередження самої вічності.

— 2-й Верховний: І що ти пропонуєш? Вийти до натовпу і визнати, що ми безпорадні?

— 3-й Верховний: Можливо, настав час зібрати всіх магів, навіть тих, хто в опалі?

— 4-й Верховний: Ви з глузду з’їхали? Це виглядатиме як слабкість нашої касти!

— 1-й Верховний: Мені байдуже на вигляд. Я думаю про те, як врятувати нас від повного знищення.

— 2-й Верховний: Іноді справжня сила ховається саме у визнанні вразливості.

— 3-й Верховний: Ми повинні спробувати. Гірше вже не буде, бо гірше — це небуття.

— 4-й Верховний: Я досі не впевнений, але підтримую більшість.

— 3-й Верховний: Вирішено. Збираємо всіх.

— 1-й Верховний: Під яким приводом?

— 2-й Верховний: Офіційно — загальні збори для зміцнення співпраці та обміну досвідом.