Розділ V — Світло всередині

“За чашкою теплого чаю”

Вечір торкався до шибок поволі,
світло ледь-ледь танцювало в кімнаті.
Вона сиділа у тиші, у спокої
з думками, що жили в ароматі.

За чашкою теплого чаю, мов свято,
шепоче м’ята про щось потаємне.
Ліхтарі за вікном засинали завзято,
а місто дихало м’яко і темно.

Вона не шукала нічого великого
просто любила цей вечірній затишок:
слухати, як тиша стає музикою,
і день з нею тихо прощається вперше.

І чай, і ніч, і небо над дахом
її вечірні, мовчазні побачення.
Де не потрібно ні слів, ані страху
лиш спокій і душі пробачення.

Так щовечора, наче ритуал:
місто стихає, а серце пильнує.
І хто би про неї що не казав
вона просто жила і цього було досить.

“Я не ідеальна”

Я не ідеальна і в цьому мій щит,
в мені є тріщини, темрява, світ.
Не завжди усмішка часом печаль,
я не картинка, я  справжня деталь.

Моя хода не пряма, як струна,
І думки не завжди, як весняна луна.
І слова мої можуть ранити, знаю,
та я чесно мовчу, коли не відчуваю.

Я не маю фігури, як в глянці на сцені,
не живу по шаблону, не граю щоденно.
Моє тіло — це досвід, це болі, це шлях,
це життя у сльозах, у любові й в справах.

Я не зручна, не завжди зрозуміла,
іноді надто гучна, іноді тиха й безсила.
Я зростаю крізь хаос, як трава крізь бетон,
у мені цілий світ, хоч і зламаний фон.

Я не ідеальна, але я є я.
Без фільтрів, без гриму, без фальші.
І в моїй недосконалості сила жива:
бути вільною, чесною ось моя глава.

“Я більше ні за кого не тримаюсь”

Я більше ні за кого не тримаюсь.
Не з образи, не з болю, не з втоми.
Просто колись я трималась за тебе
так міцно, що забула про себе.

Трималась за спогади, світлини,
за голос у снах, за тишу в кімнаті.
За уявну присутність у кожному дні,
але тебе тут давно вже немає.

І враз відпустило. Без слів, без драми.
Просто я перестала жити вчорашнім.
Сьогодні я інша. Ще звикаю, ще вчуся.
Та вже не ховаюся і не боюся.

Я знову сміюся, іноді навіть гучно.
Пишу, як колись, без страху, відверто.
Одягаю яскраве, мов на протест.
Роблю те, що колись заборонено «десь».

Моє життя, як наче перший день.
І хоч іноді ще болить у грудях,
я знаю: це не кінець, а ремейк.
І я головна героїня у ньому, не другорядна, не тінь, не «колишня».

Ти більше не частина мого світу.
І це не трагедія - це свобода.
Я більше ні за кого не тримаюсь.
Я тримаюсь за себе і цього досить.