Розділ III — Думки, що не мовчать

“Скажи, де купити нове серце”

Скажи, де купити нове серце,

Те, що не знає гіркоти втрат.

Бо дівчина вірила в щастя без меж,

А світ її кинув у прірву зрад.

Вона була юна, весела й легка,

Очі світилися мріями щирими.

І стріла його – мов жар-птаха в руках,

Думала: це назавжди, не примарне й не тимчасове.

Він дивився на неї – як у казку потрапив,

Говорив, що вона – його зоряна ніч.

Але десь у глибинах душі він сховав

Холодний камінь, що пробиває меч.

І здавалося, час їх пов'язав назавжди,

Мрії тісно сплітались із її щоденними снами.

Та одного ранку він тихо пішов,

Залишивши після себе біль і сльози самотніми краплями.

Вона сиділа біля вікна, з чашкою чаю,

І думала: де знайти нове серце?

Бо її розбите тріщало й боліло,

Наче уламки скла в долонях тремтячих.

"Скажіть, де знайти таке серце просте,

Щоб знову любити, як вперше й востаннє?

Без страху, що завтра знову зламають,

Без тягаря цих втрачених бажань."

Але відповіді не було, тільки вітер

Шепотів через щілину вікна:

"Серце не купиш у жодній крамниці,

Його латаєш сама, день за днем."

Вона почала збирати уламки старі:

Там – її перші мрії, тут – любов до життя.

І хоч кожна тріщина нагадувала про біль,

Вони ж стали мапою до її майбуття.

Вона вчилася дихати знову без страху,

Шукати щастя в дрібницях простих.

І розуміла: хоч серце її шрамами вкрито,

Це робить його ще міцнішим, живим.

Скажи, де купити нове серце?

Може, й не треба шукати замін?

Бо навіть розбите, воно може битись,

Даруючи світло крізь темряву змін.

“Не зустрічай мене на вулицях міста”

Не зустрічай мене на вулицях міста,

Де гамір затуляє голос душі.

Там кожна мить така швидкоплинна й чиста,

Та все ж у ній ми стали зовсім чужі.

Не вдивляйся в обличчя серед юрби,

Ті очі більше не шукають твого.

У цьому місті заблукали з тобою ми,

Кожен знайшов дорогу без одного.

Не питай, чи пам’ятаю наші дні,

Вони в мені, як дощ у калюжах.

Та вулиці кричать про біль у тиші нічній,

І я вже не хочу, щоб ти їх слухав.

Не зустрічай мене, забудь мій слід,

Бо час – це ліки, що гоїть усе.

А я залишусь між небом і зір,

Де спомин про нас лиш пісню несе.

"Право бути собою"

Кажуть: "Іншою стала",

Щось змінилось — не та вже, як була.

Напишу просте "Привіт",

Чекала миті, а минула доба.

Тепер короткі й чіткі відповіді,

Про день звіту більше не надає.

Чи справді щось у ній змінилось?

Це питання в голові моїй живе.

На зустрічі сказала: "Щось не так?"

Вона спитала: "Чи готова ти до правди?"

"Твоя правда — це те, що хочу знати",

Відповіла я їй твердо й без оглядки.

"Бувай," казали, і "Привіт" казали,

І скільки всього сталося за час.

Тепер всередині — немає місця жалю,

Я інша, і мені це до снаги.

Маю право змінювати сутність,

Маю право голосу й думок,

Маю право на свої помилки

І на свій життєвий крок.

Я не граю ролей у театрі чужому,

Я не лялька, я не іграшка з чужих снів.

Моя правда — у серці, вогнем у палкому,

Моя правда — це мій шлях серед вітрів.

Хай говорять: "Гіршою ти стала",

Що їм знати, хто я і ким буду?

Їхній світ мене не врятував,

А мій — залишу для своїх і всюди.

Бо яка різниця, ким я була?

Важливо те, ким стану завтра я.

Серед змін — я зберігаю себе,

І це право — для мене головне.

“Війна”

Вона любила його до нестями,
сміх у навушниках пізніми вечорами,
розмови про майбутнє, листи без кінця,
мрії про дім, де завжди пахне чаєм.

Він пішов, коли ще не було жодних слідів,
коли небо здавалось таким безмежним.
Три роки разом, але завжди на відстані,
і ось в перші дні війни він залишив її.

"Я повернуся, не переживай", - казав він,
обіцяв, що все буде так, як раніше.
Та війна не чує обіцянок, не зважає на сльози.
вона приходить і забирає.

"Тримайся, все буде добре", — казали,
але як триматися, коли серце розривається?
"Прийми співчуття", — прошепотіли знайомі,
та її душа мовчить, заглушена криками тиші.

"Він загинув", - слова, що розбили світ.
її життя розлетілося уламками,
теплі листи, плани на літо, його голос -
усе розчинилося в холодному повітрі.

Лікар каже: "Знайди відраду", -
але де її знайти, коли навколо порожнеча?
Вона шукає спокій у кожному кроці,
але кожен подих — це біль, що не минає.

Тримайся, казали, і вона тримається,
збирає дні по шматках, як розбитий посуд.
Пишеться щоденник слізьми й мовчанням,
але серце вже не знайде спокою.

Війна забрала його, забрала її світ,
залишивши самотньою серед спогадів,
вічно розриваючись між минулим і теперішнім,
де немає ні майбутнього, ні надії.

Як знайти відраду, коли всі двері закриті?
Як жити, коли він більше не повернеться?
Її серце болить, вона шукає, але не знаходить,
і ця тиша без нього її нова реальність.

"Погляди зустрічаються"

Вона сиділа у кав’ярні.

Дощ писав на склі свої історії,

а кава з корицею гріла долоні.