Розділ II — Кохання між рядками

“За чашкою кави”

Вийдімо на каву.

Будемо гуляти романтичним Львовом.

Розглядати кожну будівлю, минати тисячі людей, які кудись поспішають.

Говорити на різні теми.

Та зайдемо до кав'ярні.

Найкраще лате, як правило у тій, що біля університету імені Івана Франка.

А потім можна пройтися тим самим парком.

Подих весни вже близько, діти бігають на майданчику, закохані сидять на лавці.

Знаєш, я мрію про такий день з тобою.

Це не щось захмарне, а реальне.

Потрібно лише знайти час та бажання зустрітися.

Бо навіть якщо і вийде побачитися, посмішка з'явиться у моменті на моєму обличчі.

Буду я дивитися в очі, які так подобались мені завжди.

Зустрінуться погляди та закружляють у танці кохання.

Цей танок буде з ноткою тої самої, львівської кави та прогулянки.

“Зігрій мене”

Зігрій мене теплом своїм.

Зігрів мене тоді, коли було дуже холодно мені.

А я зігріла у відповідь.

І той мороз минає нас десятою дорогою.

Бо більше нічого нам не страшно.

Що тільки не було на нашому шляху.

Справжні почуття гріють кожну хвилину.

Коли сумно подзвонити можна до тебе.

Знаю точно відповідь отримаю.

Потеревенимо цілу ніч на вихідних,

бо у будні зайнятість на 100 відсотків.

Будуть батьки питати, чого не спиш?

А відповідь:" з подругою спілкуюся".

Є в нас з тобою свій знак скорої зустрічі.

Особливо зимою - це лапатий сніг.

Любимо гуляти, коли він сипле у місті.

Чи окремо, чи разом.

Це як асоціація з тобою.

Слів бракує, щоб передати усе, що відчуваю..

“Люби мене”

Люби мене різною.

Коли буваю доброю та не в настрої.

Люби мене без макіяжу та зачіски.

Люби не за одяг чи мій стиль.

Люби за те, що в середині мене.

Люби мене, коли хвилююся.

Люби мене емоційну, з гарним поглядом.

Просто люби...

Приділяй уваги більше.

Дивись кожного разу на мене, як вперше.

Лови хвилю обіймів та спільних подій.

Люби стільки скільки зможеш.

“Якби я знала”

Якби я знала тоді, що будемо грати гру.

Картами долі.

Випаде чи завдання, чи запитання.

Триватиме гра до самої ночі.

Поки будуть сили грати, перемагати, поразки теж присутні.

Випаде питання риторичне:"Про що думаєш зараз?"

Будеш дивитись в очі годину на проліт.

Подумавши скажу:"Думаю про побачення з один юнаком."

Подив на обличчі буде сильніше за слова.

Між стуками серця мовиш:"З ким це ти зібралася на побачення?"

Чесно дивлячись в очі почуєш:"З тобою, дурнику мій."

Продовжили вони грати далі.

Траплялися й інші картки та все одно час проведений разом найкращий за будь-яку гру.

“Любила”

Вона любила читати Симоненка.

Заварювала чай, діставала плед з верхньої полиці з шафи.

Виходила на власну терасу, літній захід сонця, книга.

Читала поки сонце не засне, а з ним і місто буде під ліхтарями світитися.

А як тільки сідало сонце, час немов зупинявся, книга відкладалася у бік.

Чашка з теплим чаєм ішла до рук і з читачки перетворювалася на любительку природи.

Дивитися на нічне місто, одне задоволення.

Особливо влітку.

Кожен вечір був не схожий на попередній.

Бо коли зі справ приходила раніше, можна було, ще зробити фото на фоні міста.

Якось не витримала телефон, полетів униз.

Думала все немає його засобу спілкування.

Та дзвінок у двері перервав подібні думки.

Спочатку подивилася у вічно, а там силуети молодого, гарного юнака з карими очима.

Між стуками серця відчинила двері, та впустила хлопця до себе.

Пройшли вони на кухню, віддав він її телефон та між нами пролетіла іскра якась.

Через деякий час вони вже разом сиділи на терасі та дивилася на околиці міста.

І вірші того самого Симоненка перечитували удвох...