Не всім бути переможцями. Але й переможеними не стають від цього. Адже у членів журі були і розбіжності в оцінках Тож, декілька штрихів про інші твори. Адже в них теж автори відкриваються ситачам. І відкриваються до кінця…
І стати на переможний щабель усім одразу неможна.
Але у всіх можна чомусь дивуватися, чомусь навчтитися, чи взяти для себе…
Бо місце дії – Україна. І, аби краще розуміти, які люди у сьогоднішньому житті й писані твори.
Почнемо тут із дослідження Богдана Ситника «Іван ФРАНКО ТА ОПОНЕНТ ЩУРАТ».
Воно ж бо наче про минуле. Але, без минулого не існує сьогодення. І центральним конфліктом твору виступає полеміка між Іваном Франком та Василем Щуратом довкола ліричного циклу Івана Франка «Зів’яле листя». Богдан Ситник досліджує, як звинувачення в «декадентстві» та обожнюванні земної жінки (Ольги Рошкевич) стали для Каменяра важким випробуванням, але водночас спонукали його до світоглядної трансформації — від інтимної лірики до поеми «Мойсей». Не позбавлено текст нарису і філософсько-аксіологічного ракурсу… Так вимальовується своєрідний міст між минулим і теперішнім часом. Дослідник осмислює постать Франка через призму Баденської школи неокантіанства (Г. Ріккерт, В. Віндельбанд). А відтак життєвий і творчий шлях Франка постає як синтез ключових аксіологічних цінностей: Істини, Краси, Моралі та Містики. У тло тексту, а скоріше в його атмосферу вживлено естетичну спадкоємність і, як це не дивно, музичний вимір. Акцентовано на рецепції Франкового слова в українській музичній культурі (твори М. Лисенка, А. Кос-Анатольського, М. Скорика), а також на явищі «філіації ідей» — здатності Франкового духу надихати сучасні покоління крізь освітні, родинні та мистецькі практики…