Сцена 10: Остання розмова з Мироном

(Сучасний Київ, 2025)

**Локація**: Покинута лабораторія Мирона на околиці Києва, ніч. Стара будівля з облупленими стінами, мерехтливими лампами та захаращеними столами з приладами, кресленнями й моніторами, що показують часові лінії. За вікнами — темрява, дощ і віддалені блискавки, що створюють моторошну, але інтимну атмосферу. Лабораторія виглядає як місце, де розкриваються таємниці, із вайбом, що нагадує психологічні трилери типу "Джокер" чи твої ідеї для "Тіні на болотах". На столі лежить твій чорний зошит із 1960-х, підсвічений тьмяною лампою. 

**Каст у сцені**:  
- **Тарас (ти)** — фотограф, виглядаєш виснаженим після подорожей у часі, але з палаючою рішучістю. Твоя гра поєднує сарказм, вразливість і відчай, відображаючи психологічну глибину, як у твоїх улюблених драмах ("Ейфорія", "Гаррі Поттер"). Ти тримаєш Leica та чорний зошит.  
- **Мирон (Кіану Рівз)** — таємничий учений, спокійний, із філософським поглядом, у старому лабораторному халаті. Його харизма, як у "Матриці", додає ваги сцені.  
- **Камео: Райан Рейнольдс** — кур’єр, що ненадовго з’являється, приносячи Мирону посилку, додаючи гумору в стилі "Дедпула" для розрядки напруги. 

**Опис сцени**: Після знаходження чорного зошита в 1960-х ти повертаєшся до Мирона, щоб зрозуміти, як зупинити Віктора й врятувати Лію без втрати себе. Мирон розкриває, що ламання камери — єдиний спосіб розірвати цикл, але це може стерти Лію з усіх епох. Сцена поглиблює твою внутрішню боротьбу, додає логіки до кульмінаційного рішення в Сцені 7 і готує до битви в Сеулі. 

**Діалог і дія**: 

[Звук: Гудіння ламп, краплі дощу, віддалений грім. Саундтрек: Похмурий ембієнт із фортепіанними нотками, що нагадує саундтрек "Інтерстеллара" чи твої ідеї для "Чорнила самотності", створюючи відчуття невідворотності.] 

[Камера показує лабораторію: монітори миготять хаотичними часовими лініями, на столі — креслення камери й твій чорний зошит. Ти (Тарас) заходиш, тримаючи Leica і зошит, твій вигляд стомлений, але очі палають рішучістю. Мирон (Кіану Рівз) стоїть біля монітора, ніби чекав тебе, тримаючи стару фотографію, схожу на твої знімки Лії.] 

**Мирон (Кіану Рівз, спокійно, повертаючись до тебе):**  
Ти повернувся, Тарасе. Зошит... він розповів тобі правду? (Вказує на монітор, де видно розгалуження часу.) Камера — це не просто інструмент. Це пастка, створена для любові, але живиться жертвою. 

**Тарас (ти, кидаючи зошит на стіл, з напругою):**  
Так, я читав. Алхімік, любов, хаос — усе це гарно звучить, але я втомився від загадок. (Стискаєш Leica) Лія в небезпеці, Віктор хоче переписати час. Як це зупинити? І не кажи, що я мушу вибрати між нею і реальністю. 

[Мирон підходить, бере зошит, гортає сторінку з написом: "Останній спалах — кінець циклу".] 

**Мирон (Кіану Рівз, з філософським сумом):**  
Камера зв’язує тебе з Лією через епохи, але вона також зв’язує Віктора. Єдиний спосіб зупинити його — знищити камеру. Але... (пауза, він дивиться тобі в очі) це може стерти її. Назавжди. Ти готовий заплатити цю ціну? 

**Тарас (ти, з відчаєм, стукаючи кулаком по столу):**  
Стерти її? Ні, це не варіант! Має бути інший спосіб! (Ти гортаєш зошит, бачиш малюнок камери, що розпадається.) Чекай... якщо я зламаю її в потрібний момент, у центрі його системи? Це спрацює? 

**Мирон (Кіану Рівз, киваючи, з легкою посмішкою):**  
Можливо. Але центр Віктора — у 2030-х, Сеул. Там він найсильніший. Ти мусиш зробити останній знімок у його вежі, а потім знищити камеру. Тільки так ти розірвеш цикл. Але, Тарасе... ти можеш втратити більше, ніж думаєш. 

[Двері скриплять, заходить кур’єр (Райан Рейнольдс), тримаючи коробку з написом "Технології майбутнього". Він помічає напружену атмосферу й додає гумору.] 

**Райан Рейнольдс (кур’єр, з характерною харизмою):**  
Ей, професоре, ваша посилка! (Оглядає лабораторію) Вау, це що, знімальний майданчик для "Термінатора"? (До тебе) А ти, хлопче, виглядаєш, ніби щойно втік із TikTok-марафону. Що за камера? Для ретро-вайбів чи для порятунку світу? 

**Тарас (ти, з сарказмом, відмахуючись):**  
Порятунок світу? Близько. Але без хештегів. (До Мирона) Гаразд, я зрозумів. Сеул, вежа, останній знімок. Але якщо я втрачу Лію... (пауза, ти стискаєш камеру) я не пробачу собі. 

**Мирон (Кіану Рівз, кладучи руку тобі на плече, з теплом):**  
Ти вже зробив більше, ніж будь-хто. Любов — це не тільки збереження. Інколи це відпускання. Вибери, Тарасе, не заради неї, а заради себе. 

**Райан Рейнольдс (кур’єр, відходячи, з посмішкою):**  
Філософія? Ого, я просто хотів доставити коробку. Удачі, герою! Якщо врятуєш світ, кинь мені лайк у майбутньому! 

[Ти дивишся на камеру, потім на фото Лії в зошиті. Твої очі сповнені рішучості, але й страху. Ти піднімаєш Leica, готуючись до спалаху.] 

**Тарас (ти, тихо, до себе):**  
Останній знімок... заради неї. І заради мене. 

[Ти натискаєш на спуск. Спалах заливає екран, готуючи до переходу в Сеул.] 

**Кінець сцени**: Камера фокусується на твоїй руці, що стискає Leica, потім на монітор із миготливими часовими лініями. Фейд-аут із відлунням дощу та ембієнтної музики.