Сцена 7: Зустріч із Мироном

(Сучасний Київ, 2025) 

**Локація**: Покинута лабораторія на околиці Києва — стара, занедбана будівля з радянських часів, з облупленими стінами, мерехтливими лампами, що висять на дротах, і столами, захаращеними старими приладами, моніторами та паперами. За вікнами — темна ніч, з віддаленим гулою міста. Атмосфера моторошна й містична, як у психологічному трилері на кшталт "Джокера" чи твоїх ідей для "Чорнила самотності", з нотками таємничості. 

**Каст у сцені**:  
- **Тарас (ти)** — фотограф, що прибуває з фото Лії в руках, виглядаєш стурбованим і рішучим, з Leica на шиї. Твоя гра поєднує скептицизм з вразливістю, підкреслюючи внутрішній конфлікт.  
- **Мирон (Кіану Рівз)** — таємничий учений, спокійний і філософський, у старому лабораторному халаті, з глибоким поглядом. Його харизма додає містики, як у "Матриці".  
- **Орест (Джонні Депп)** — з'являється у видінні/флешбеку, ексцентричний філософ з 1910-х, з загадковою посмішкою, у фраку. 

**Опис сцени**: Після повернення з майбутнього ти, слідуючи підказкам з фото (наприклад, адресою на звороті), знаходиш лабораторію. Ти заходиш усередину, тримаючи камеру напоготові. Мирон чекає тебе, ніби знав про твій прихід. Камера повільно панорамує по кімнаті, показуючи старі креслення камери та монітори з часовими лініями, створюючи напругу. 

**Діалог і дія**: 

[Звук: Тихе гудіння ламп, краплі води з даху, віддалений грім. Саундтрек: Похмурий ембієнт з фортепіанними нотками, що нагадує саундтрек до "Джокера" чи "Інтерстеллара", підкреслюючи містику й внутрішній конфлікт.] 

[Камера показує зовнішній вигляд лабораторії: ти (Тарас) заходиш через скрипучі двері, тримаючи фото Лії. Всередині — напівтемрява, Мирон (Кіану Рівз) стоїть за столом, оглядаючи старі креслення. Він повертається, ніби чекав тебе.] 

**Мирон (Кіану Рівз, спокійно, з легкою посмішкою, не відриваючись від монітора):**  
Ти прийшов. Фотограф з минулого... чи майбутнього? Камера привела тебе сюди, як і багатьох до тебе. Сідай, Тарасе. Ми маємо поговорити про час. 

**Тарас (ти, зупиняючись, з підозрою, тримаючи камеру):**  
Звідки ви знаєте моє ім'я? І цю штуку (показуєш Leica)? Якщо це жарт, то поганий. Я бачив речі... дівчину в різних епохах. Вона — ключ, правда? Розкажіть, що це за камера. 

**Мирон (Кіану Рівз, підходячи ближче, беручи старе фото з столу — схоже на твоє):**  
Камера — не просто прилад. Я створив її, щоб фіксувати долю. Кожен спалах — це міст між моментами. Але є ціна: вона краде частину тебе. Твоя Лія... вона не одна. Вона — ехо, повторення в часі. Зміниш одне — зруйнуєш усе. 

**Тарас (ти, сідаючи на стілець, з сарказмом, але з тривогою):**  
Ехо? Звучіть як філософія з дешевої книжки. Я бачив її в 1910-х, 60-х, навіть у майбутньому. Вона реальна? Чи це ілюзія, як фільтр у соцмережах — здається ідеальною, але порожня? 

**Мирон (Кіану Рівз, активуючи монітор, що показує часові лінії — гілки, що розходяться):**  
Реальна, але пов’язана з тобою. Камера показує, що могло б бути. Але мій нащадок, Віктор, хоче використати її, щоб контролювати. Якщо ти продовжиш знімати, ти можеш врятувати її... або втратити себе. Вибір — твій. 

[Раптом на моніторі з’являється видіння: Орест (Джонні Депп) з 1910-х, що стоїть у салоні, тримаючи подібну камеру. Він говорить ніби через час.] 

**Орест (Джонні Депп, у видінні, з ексцентричною посмішкою, загадково):**  
Ах, мандрівнику! Камера — дзеркало душі. Вона шепоче таємниці, але слухай уважно: Лія — ключ до відновлення. Не ламай ланцюг, або час розпадеться, як пісок у долонях. 

**Тарас (ти, дивлячись на видіння, здивовано):**  
Хто це? Ще один привид? Ви всі — частина цього божевілля? 

**Мирон (Кіану Рівз, вимикаючи монітор, серйозно):**  
Орест знав про камеру першим. Він попереджав: "Кожен знімок — крок до правди... або до прірви". Пам'ятай, Тарасе: якщо ти зруйнуєш камеру, ти звільнишся. Але втратиш її назавжди. 

**Тарас (ти, встаючи, тримаючи камеру міцніше, з рішучістю):**  
Втрачу? Я вже втратив спокій. Але якщо це врятує її... скажіть, як зупинити Віктора? 

**Мирон (Кіану Рівз, з філософським поглядом):**  
Знайди останній момент — де все почалося. Але поспіши: час не чекає. 

[Ти виходиш з лабораторії, тримаючи нову підказку — старе креслення камери. За вікном блискавка освітлює ніч.] 

**Кінець сцени**: Камера фокусується на твоєму обличчі з кресленням у руках, потім фейд-аут з гулою годинників.