Сцена 5: Поглиблення стосунків із Олею

(Сучасний Київ, 2025)  

**Локація**: Затишна кав’ярня в центрі Києва, вечір. Інтер’єр теплий, із дерев’яними столами, м’якими диванами, приглушеним світлом від ламп у стилі лофт і великими вікнами, через які видно дощові вулиці та мерехтливі вогні міста. На тлі грає тиха інді-музика, що нагадує саундтрек "Ейфорії". Стіни прикрашені сучасними фотографіями, деякі з них — твої роботи, що додає особистого вайбу. Атмосфера інтимна, але з ноткою напруги через твої переживання після подорожей у часі. 

**Каст у сцені**:  
- **Тарас (ти)** — фотограф, виглядаєш стомленим, але з іскрою в очах після зустрічі з Мартою (Ана де Армас) у 1960-х. Твоя гра поєднує сарказм, вразливість і внутрішній конфлікт, що відображає твою любов до складних персонажів ("Гаррі Поттер", "Ейфорія"). Ти тримаєш Leica і нове фото Марти/Лії, що додає містики.  
- **Оля (Александра Даддаріо)** — твоя подруга, чутлива й турботлива, у casual-одязі (джинси, светр), але її погляд видає нерозділене кохання. Її емоційна гра (як у "Справжньому детективі") підсилює драму.  
- **Камео: Райан Рейнольдс** — харизматичний бариста кав’ярні, що додає гумору й легкої сатири в стилі "Дедпула", коментуючи твої метання. 

**Опис сцени**: Після повернення з 1960-х ти сидиш у своїй студії, роздивляючись фото Марти, коли Оля телефонує й кличе тебе в кав’ярню, щоб "виговоритися". У кав’ярні ти ділишся з нею досвідом подорожей у часі, але вона відкриває свої почуття, створюючи емоційну напругу. Райан Рейнольдс як бариста додає комічний контраст, що резонує з твоїми сатиричними ідеями про соцмережі й сучасність. Камера фокусується на твоїх емоціях і тонких жестах Олі, підкреслюючи близькість і конфлікт. 

**Діалог і дія**: 

[Звук: Тихий шум дощу за вікном, приглушена інді-музика в стилі саундтреку "Ейфорії" (наприклад, Labrinth). Легкий гомін гостей, дзвін чашок. Саундтрек: Ніжна мелодія з фортепіано, що поступово наростає, додаючи емоційної напруги.] 

[Камера показує зовнішній вигляд кав’ярні: дощові краплі стікають по склу, відображаючи вогні міста. Всередині: ти (Тарас) сидиш за столиком біля вікна, тримаючи Leica і фото Марти. Оля (Александра Даддаріо) заходить, струшуючи парасолю, і сідає навпроти, замовляючи каву. За стойкою — бариста (Райан Рейнольдс), що гучно жартує з клієнтами.] 

**Оля (Александра Даддаріо, з теплою усмішкою, ставлячи парасолю):**  
Тарасе, ти виглядаєш, ніби щойно зняв блокбастер. Я хвилювалася — ти не відповідав три години. Що сталося? Знову ця камера? 

**Тарас (ти, відводячи погляд, тримаючи фото Марти, з легким сарказмом):**  
Три години? Для мене це були 60-ті, Лондон, рок-клуб. (Показуєш фото) Її звати Марта... але вона — Лія. Та сама дівчина з 1910-х. Ця камера переносить мене до неї, Олю. І я не знаю, чи це дар, чи прокляття. 

[Оля бере фото, її обличчя темніє від сумішки цікавості й ревнощів. Вона торкається твоєї руки, але ти цього не помічаєш, занурений у думки.] 

**Оля (Александра Даддаріо, тихо, з вразливістю):**  
Вона прекрасна, Тарасе. Але чому ти так одержимий? Ти бачиш її в кожному знімку, але... (пауза, вона дивиться тобі в очі) я тут, поруч. Чому ти не бачиш мене? 

**Тарас (ти, здивовано, але м’яко, відкладаючи фото):**  
Олю, я бачу тебе. Ти моя опора, завжди була. Але ця камера... вона показує щось більше. Ніби Лія — частина мене, яку я втратив. Я не можу зупинитися, поки не зрозумію. 

[До столика підходить бариста (Райан Рейнольдс), тримаючи дві чашки кави. Він помічає твою камеру й напружену атмосферу, додаючи гумору.] 

**Райан Рейнольдс (бариста, з характерною харизмою "Дедпула", ставлячи каву):**  
Ого, що за вайб? Виглядаєте, ніби знімаєте сиквел "Назад у майбутнє"! (вказує на Leica) Це що, ретро-камера для TikTok? Чи ви плануєте сфотографувати моє ідеальне лате для Insta? Порада: додайте хештег #CaffeineTimeTravel, буде вірусно. 

**Тарас (ти, посміхаючись, але з ноткою роздратування):**  
TikTok? Ні, дякую, я не з тих, хто ганяється за лайками. Ця камера... скажімо, вона робить знімки, які змінюють реальність. Але ти правий — кава виглядає краще, ніж мої шанси зрозуміти це все. 

**Райан Рейнольдс (бариста, хихикаючи, відходячи):**  
Змінюють реальність? Круто, але якщо знімеш мене, я хочу бути в 80-х, з мультом і саундтреком Van Halen! Удачі, Ромео! 

[Оля сміється, але її посмішка тьмяніє. Вона дивиться на дощ за вікном, потім на тебе.] 

**Оля (Александра Даддаріо, серйозно, з ноткою болю):**  
Тарасе, я знаю, ти шукаєш її. Але що, якщо вона — лише ілюзія? Як фільтр, про який ти жартуєш? Я не хочу, щоб ти загубився в цих подорожах. Ти потрібен тут... мені потрібен. 

[Ти дивишся на неї, відчуваючи провину. Камера фокусується на твоїй руці, що стискає Leica, і на фото Марти.] 

**Тарас (ти, тихо, з внутрішньою боротьбою):**  
Олю, я не знаю, що реально. Але я відчуваю її — у кожній епосі. Якщо я зупинюся, я втрачу шанс дізнатися правду. Але ти права... я не хочу втрачати тебе. 

[Оля торкається твоєї руки, її очі блищать від сліз, але вона посміхається.] 

**Оля (Александра Даддаріо, з надією):**  
Тоді обіцяй: повертайся. Не тільки до неї, але й до мене. Я чекатиму, Тарасе. Навіть якщо це означає чекати через століття. 

[Ти киваєш, стискаючи її руку. Раптом Leica на столі видає тихий клац, ніби сама. Ти дивишся на неї, відчуваючи поклик до нової подорожі.] 

**Тарас (ти, до себе, з рішучістю):**  
Ще один знімок... і я дізнаюся. 

[Камера фокусується на твоїх очах, що відображають світло ламп, потім на фото Марти/Лії. Фейд-аут із легким звуком спалаху.] 

**Кінець сцени**: Камера від’їжджає, показуючи кав’ярню ззовні, де дощ створює відображення твого силуету з камерою. Саундтрек переходить у тихий ембієнт, готуючи до наступної подорожі в Сеул.