Сцена 3: Дружня підтримка та таємниця

(Сучасний Київ, 2025) 

**Локація**: Твоя фотостудія в центрі Києва — маленька, хаотична квартира-студія з високими вікнами, захаращена фотоапаратами, плівками, штативами та порожніми чашками від кави. На стінах — чорно-білі фотографії міста, але вони здаються тьмяними, ніби відображають твою творчу кризу. За вікном — вечірній Київ, з вогнями вулиць і легким дощем. Атмосфера затишна, але з ноткою тривоги, як у психологічній драмі з "Ейфорії". 

**Каст у сцені**:  
- **Тарас (ти)** — фотограф, все ще збуджений від подорожі в часі, з Leica в руках. Ти виглядаєш розгубленим, але намагаєшся приховати це сарказмом.  
- **Оля (Александра Даддаріо)** — твоя подруга, чутлива й турботлива, з теплим поглядом і легкою усмішкою. Вона в casual-одязі, ніби щойно з роботи, і приховує свої почуття до тебе.  
- **Ігор (Денієл Редкліфф)** — твій найкращий друг, журналіст, енергійний і дотепний, з блокнотом у руках. Його гра додає гумору, як у "Тепер ти мене бачиш". 

**Опис сцени**: Ти щойно повернувся з 1910-х і сидиш за столом, дивлячись на фото Лії з плівки. Двері відчиняються, і заходять Оля та Ігор з кавою та піцою — вони прийшли "врятувати тебе від самотності". Ти намагаєшся пояснити, що сталося, але це звучить абсурдно. Камера фокусується на твоєму обличчі, показуючи внутрішній конфлікт. 

**Діалог і дія**: 

[Звук: Тихий шум дощу за вікном, гул міста. Саундтрек: Похмурий інді-рок з легким електронним бітом, що нагадує саундтрек до "Ейфорії", створюючи напругу.] 

[Камера показує студію: ти (Тарас) сидиш за столом, тримаючи фото Лії, твої очі розширені від шоку. Двері відчиняються, заходять Оля (Александра Даддаріо) з піцою та Ігор (Денієл Редкліфф) з кавою. Вони сміються, але помічають твій дивний вигляд.] 

**Оля (Александра Даддаріо, посміхаючись, ставлячи піцу на стіл):**  
Тарасе, ти виглядаєш, ніби побачив привида. Знову не спав усю ніч за знімками? Ми принесли "рятувальний набір" — піца з ананасами, бо знаю, що ти їх терпиш тільки заради мене. 

**Ігор (Денієл Редкліфф, кидаючи куртку на стілець, з дотепом):**  
І кава — чорна, як твоя творча криза. Що трапилось, друже? Знову клієнт скасував зйомку? Чи ти нарешті знайшов натхнення в тій старій камері, яку купив? 

**Тарас (ти, відкладаючи фото, намагаючись звучати нормально, але з нервовим сміхом):**  
Натхнення? О, так, знайшов. Тільки... це не просто камера. Я зробив знімок, і... бах! Я опинився в 1910-х, у Львові, на якійсь арт-вечірці. Бачив дівчину — художницю. Вона... ніби з моїх снів. А потім спалах — і я назад. Звучить як божевілля, правда? 

[Оля та Ігор обмінюються поглядами. Оля підходить ближче, сідає поруч, торкаючись твоєї руки з турботою. Ігор хапає фото Лії зі столу.] 

**Оля (Александра Даддаріо, з м'якою усмішкою, але з тривогою в очах):**  
Тарасе, ти жартуєш? Чи це від перевтоми? Покажи це фото. (Бере фото Лії) Вона красива... але як ти її зняв? І чому вона в такому старовинному стилі? 

**Ігор (Денієл Редкліфф, оглядаючи фото, з скепсисом, але з інтересом):**  
Чекай, це не фейк? Я журналіст, бачив усяке, але подорожі в часі? Це як сюжет з коміксів. Дай-но подивлюсь на ту камеру. (Бере Leica, оглядає її) Нічого особливого... Хоча, ось ця гравіюра — "Фіксуй долю". Звучіть як слоган для поганого фільму. 

**Тарас (ти, встаючи, з ентузіазмом, але з сумнівом):**  
Саме так! Давайте перевіримо. Я зроблю знімок... скажімо, цього дзеркала знову. Якщо нічого не станеться, то я просто перепрацювався. (Піднімаєш камеру, фокусуєшся на дзеркалі. У видошукачі миготить образ Лії з 1960-х — рок-зірки — але ти цього не кажеш.) 

[Ти натискаєш на спуск. Легкий спалах, але цього разу нічого не відбувається — ти залишаєшся в студії. Оля з полегшенням видихає, але ти відчуваєш, що камера "чекала".] 

**Тарас (ти, опускаючи камеру, з розчаруванням):**  
Бачите? Нічого. Мабуть, галюцинація від дощу. Але це фото... воно справжнє. Вона сказала, що я виглядаю "з іншого світу". 

**Ігор (Денієл Редкліфф, хапаючи телефон, набираючи щось):**  
Почекай, я пошукаю. "Стара Leica, подорожі в часі" — ха, нічого. Але ось стаття: у 1910-х зник фотограф у Львові на арт-вечірці. Збіг? Чи ти просто хочеш, щоб ми повірили в твою нову "музу"? 

**Оля (Александра Даддаріо, дивлячись на тебе з турботою, але з ноткою ревнощів):**  
Тарасе, якщо це правда... не загуби себе в цих "моментах". Життя не в плівці. А якщо ні — давай просто з'їмо піцу й забудемо. Ти ж знаєш, я завжди поруч. 

**Тарас (ти, дивлячись на фото Лії, тихо):**  
Поруч... Так, дякую. Але я відчуваю, що це тільки початок. (Пауза, ти посміхаєшся) Гаразд, піца звучить краще, ніж часові парадокси. 

[Раптом камера на столі видає тихий клац — ніби сама. Ти дивишся на неї, і в твоїх очах блискає інтрига. Оля помічає твій погляд і тихо сумує.] 

**Кінець сцени**: Камера повільно від’їжджає від столу з фото Лії, переходячи до вікна з видом на Київ. Фейд-аут у темряву з легким звуком спалаху.