Сцена 2: Перша подорож у часі — Зустріч із Лією

(Львів, 1910-ті) 

**Локація**: Арт-салон у старовинному львівському особняку, 1910-ті. Простора зала з високими стелями, прикрашена кришталевими люстрами, позолотою й картинами в масивних рамах. Свічки мерехтять, створюючи тепле золоте світло. Гості в елегантних сукнях і фраках п’ють шампанське, звучить ніжний вальс. Атмосфера нагадує артхаусний фільм із нотками містики, змішаної з романтичною елегантністю. 

**Каст у сцені**:  
- **Тарас (ти)** — фотограф із сучасного Києва, який виглядає дещо не до місця в джинсах і шкіряній куртці серед ретро-одягу. Твоя харизма й саркастичний гумор контрастують із вишуканістю епохи, але ти швидко адаптуєшся.  
- **Лія (Аня Тейлор-Джой)** — молода художниця, елегантна, з проникливим поглядом і легкою посмішкою. Вона в довгій сукні з мереживом, але її манера видає бунтарський дух.  
- **Юрій (Райан Гослінг)** — харизматичний, але зухвалий художник, залицяльник Лії, одягнений у фрак із легкою недбалістю.  
- **Камео**:  
  - **Аван Джогіа** — поет, що декламує вірші.  
  - **Ділан і Коул Спраус** — брати-музиканти, що грають вальс.  
  - **Джеймс Франко** — арт-критик, який коментує картини з сарказмом. 

**Опис сцени**: Після спалаху камери в твоїй студії світло заливає екран, і ти опиняєшся в іншій епосі. Ти стоїш посеред гамірного салону, тримаючи вінтажну Leica. Гості здивовано поглядають на твій сучасний одяг, але ти швидко прикидаєшся "екзотичним гостем". Твоя увага прикута до Лії, яка малює портрет у кутку зали. Камера повільно фокусується на її обличчі, створюючи романтичний вайб. 

**Діалог і дія**: 

[Звук: Ніжний вальс, виконуваний братами-музикантами (Ділан і Коул Спраус), змішується з гомоном гостей. Саундтрек: Скрипкова мелодія з легким містичним відтінком, що нагадує саундтрек до "Вічного сяйва чистого розуму".] 

[Камера панорамує зал, показуючи гостей, свічки й картини. Ти (Тарас) стоїш, тримаючи камеру, і розгублено оглядаєшся. Твій сучасний вигляд (джинси, куртка) контрастує з оточенням.] 

**Тарас (ти, тихо, до себе, з сарказмом):**  
Гаразд, або я на реконструкції, або ця камера — квиток на "Титанік". Де я, чорт забирай? 

[Ти помічаєш Лію (Аня Тейлор-Джой), яка малює в кутку. Вона піднімає очі й зустрічається з тобою поглядом. Її посмішка — тепла, але з відтінком інтриги. Ти підходиш, тримаючи камеру.] 

**Лія (Аня Тейлор-Джой, з легкою посмішкою, відкладаючи пензель):**  
Ви, мабуть, не місцевий? Ваш одяг... ніби з іншого світу. Чи ви мандрівник, який загубився? 

**Тарас (ти, посміхаючись, поправляючи камеру):**  
Скажімо, я мандрівник із дуже далекого... Подолу. А це (показуєш на камеру) — мій спосіб ловити моменти. Дозвольте сфотографувати вас? Обіцяю, вийде краще, ніж Instagram. 

**Лія (Аня Тейлор-Джой, піднімаючи брову, кокетливо):**  
Instagram? Ви говорите загадками. Але гаразд, спробуйте. Тільки якщо я виглядатиму, ніби зірка, а не портрет на стіні. 

[Ти піднімаєш камеру, фокусуєшся на Лії. Камера показує її крупним планом: її очі здаються знайомими, викликаючи дежавю. Ти натискаєш на спуск, і легкий спалах освітлює її обличчя. У видошукачі миготить образ Лії з іншої епохи (1960-ті), але ти цього ще не розумієш.] 

**Тарас (ти, опускаючи камеру, здивовано):**  
Чекайте, це було... дивно. Ви колись позували для фото? Може, ми вже десь бачились? 

**Лія (Аня Тейлор-Джой, з загадковою посмішкою):**  
Може, у снах? Або в іншому житті. Ви виглядаєте, наче знаєте більше, ніж кажете. 

[До вас підходить Юрій (Райан Гослінг), зухвало перериваючи розмову. Він поправляє свій фрак і кидає на тебе ревнивий погляд.] 

**Юрій (Райан Гослінг, з легкою насмішкою):**  
Лія, це ще хто? Якийсь заїжджий шарлатан із диво-машиною? Твої картини варті кращого, ніж його... (оглядає твою камеру) іграшка. 

**Тарас (ти, з іронією, не відступаючи):**  
Шарлатан? Слухай, брате, моя "іграшка" бачить більше, ніж твої пензлі. Хочеш, сфотографую твою заздрість? Вийде шедевр. 

[Лія сміється, створюючи легку напругу між тобою й Юрієм. У цей момент Аван Джогіа (поет) починає декламувати вірш про кохання й час, привертаючи увагу гостей. Ділан і Коул Спраус грають вальс, а Джеймс Франко (арт-критик) голосно коментує: "Ці картини минущі, як мода! Справжнє мистецтво вічне!"] 

**Лія (Аня Тейлор-Джой, тихо, до тебе):**  
Не звертай уваги на Юрія. Він думає, що мистецтво — це змагання. А ти... ти виглядаєш, ніби шукаєш щось більше. 

**Тарас (ти, серйозніше, відчуваючи зв’язок):**  
Може, я шукаю тебе. (пауза, ти смієшся, щоб розрядити момент) Або просто хороше світло для знімка. 

[Раптово камера в твоїх руках починає вібрувати. Ти дивишся на неї, і вона видає яскравий спалах. Світло заливає екран, гості зникають, і ти відчуваєш, як тебе тягне назад. Ти чуєш шепіт: "Знайди її знову".] 

**Тарас (ти, до себе, коли світло гасне):**  
Що за... Це точно не фільтр. 

[Ти опиняєшся назад у своїй студії в 2025-му. На столі лежить свіжорозвинена плівка з фото Лії, хоча ти не пам’ятаєш, як її обробляв. Її очі на знімку здаються живими, ніби дивляться на тебе.] 

**Кінець сцени**: Камера фокусується на фотографії Лії, потім повільно від’їжджає до твого здивованого обличчя. Фейд-аут у темряву.