Сцена 1: Відкриття камери

(Сучасний Київ, 2025) 

**Локація**: Стара антикварна крамниця в Подолі, Київ. Крамниця наповнена пилом, старовинними речами — годинниками, що тіктають, пожовклими книгами, вінтажними фотоапаратами та загадковими артефактами. За вікном ллє дощ, створюючи калюжі на бруківці. Всередині — тьмяне жовте світло від ламп, запах старого дерева й металу. Атмосфера загадкова, ніби з артхаусного фільму. 

**Каст у сцені**: 
- Тарас (ти) — молодий, стильний фотограф у джинсах, шкіряній куртці та з рюкзаком за плечима. Виглядаєш трохи втомленим від творчої кризи, але з іронічною посмішкою.
- Богдан (Джим Керрі) — ексцентричний власник крамниці, з диким волоссям, окулярами на носі та в старовинному жилеті. Його рухи перебільшені, як у комедійному фільмі, з постійними жестами й виразними мінами. 

**Опис сцени**: Камера повільно панорамує по крамниці, показуючи деталі: тікання годинників, пил у повітрі, блиск металу. Ти заходиш, струшуючи воду з куртки, і оглядаєшся навколо. Богдан виринає з-за полиці, ніби з нізвідки, з широкою посмішкою. 

**Діалог і дія**: 

[Звук: Грім за вікном, шум дощу. Саундтрек: Тиха, меланхолійна акустична мелодія з нотками напруги, що нагадує ембієнт з "Ейфорії".] 

**Тарас (ти, витираючи обличчя рукавом, з іронією в голосі):**  
Фух, це не дощ, це апокаліпсис. Маєте щось, щоб сховатися від світу? Або хоча б від мокрих штанів? 

**Богдан (Джим Керрі, виринаючи з-за полиці з драматичним жестом, ніби актор на сцені, з широкою усмішкою):**  
О, мандрівнику в бурі! Ласкаво просимо до "Скарбів Забутого Часу"! Тут не ховаються від світу — тут світ ховається від вас! Що шукаєте? Годинник, що зупиняє час? Книгу, що пише сама себе? Чи, може, дзеркало, яке показує, ким ви могли б стати? 

**Тарас (ти, оглядаючи полиці, підходячи до стійки з фотоапаратами, з скептичною посмішкою):**  
Дзеркало? Ні, дякую, я вже бачу себе щодня в Instagram — і це не приємне видовище. Я фотограф, але останнім часом мої знімки... ну, скажімо, нудніші за прогноз погоди. Шукаю щось вінтажне, щоб надихнуло. Не цифрове лайно, а справжнє, з плівкою. 

**Богдан (Джим Керрі, хапаючи стару Leica з полиці, витираючи її рукавом з перебільшеною обережністю, ніби це скарб):**  
Ах, справжнє! Ось, мій друже, Leica з 1920-х. Не проста камера — вона бачить більше, ніж очі. Фіксує не лише світло, а й тіні минулого. Люди кажуть, вона "ловить моменти, які ще не сталися". Ха-ха, але хто вірить у байки? Тільки за 500 гривень — подарунок долі! 

**Тарас (ти, беручи камеру в руки, оглядаючи її з інтересом, але з сарказмом):**  
Тіні минулого? Звучіть як слоган для дешевої апки з фільтрами. "InstaRetro: роби фото, ніби ти в 1920-х!" Але виглядає круто. Стара школа. Гаразд, беру. Якщо вона не спрацює, повернуся з претензією — і з кавою, бо ви виглядаєте, ніби не пили її з тих самих 1920-х. 

**Богдан (Джим Керрі, хихикаючи, пакуючи камеру в стару коробку, з загадковим блиском в очах):**  
О, вона спрацює, повірте. Тільки пам'ятайте: кожен спалах — це крок у невідоме. Не дивуйтеся, якщо побачите більше, ніж хотіли. Безпечних подорожей... у фокусі! 

[Ти платиш, виходиш з крамниці під дощ. Камера панорамує на твою спину, а потім — на Богдана, який дивиться услід з хитрою усмішкою. Звук: Дощ посилюється, мелодія стає напруженішою.] 

**Перехід**: Ти йдеш вулицями Києва, заходиш до своєї студії — маленької квартири з фотообладнанням. Кладеш камеру на стіл, робиш пробний знімок дзеркала в кімнаті. Спалах — біле світло заливає екран, світ спотворюється. Ти чуєш шепіт: "Знайди її". У видошукачі з'являється нечіткий образ жінки (Лії), якого ти не пам'ятаєш. Ти моргаєш, і все зникає. Ти мутиш: "Що за фігня? Ефект від дощу?" 

**Кінець сцени**: Фейд-аут у темряву, з переходом до наступної подорожі в часі.