Епілог

Епілог

Обидві команди нарешті всі разом сиділи в лікарні. В палату до Іри можна було пускати лиш по одному, поки що там були лиш Макс та Юля. Інші чекали. Їм і не вірилось, що випадкова зустріч та урочисте свято можуть обернутися на таке... Подумати тільки, одна мить може змінити усе. Достатньо однієї секунди і твоє життя зламане та скалічене назавжди. Та ще більше всі були в шоці, коли поліція пояснила причину аварії. Звичайна випадковість, необережність при повороті. Тільки чомусь нікому в таку версію не вірилось.

З палати вийшла медсестра:

- Пацієнтці краще, можна заходити по двоє або троє, але лиш на декілька хвилин.

Зголосились піти Каріна з Надею та Аліна. Їм було, що сказати дівчині.

Коли вони зайшли в палату, завмерли. Ніхто ніколи не бачив дівчину в такому стані, як зараз. І проблема не в травмах, не в садинах на обличчі та тілі Іри, а в ній самій. Вона чи то переживала, була стурбована чи налякана чимось. В будь-яких ситуаціях дівчина не була, як зараз. Та цей випадок зовсім інший.

Кожна ситуація чомусь навчає, кожна мить щось в собі несе.

В Іри ця мить стала переломною. Її друзі лиш надіялись, що після всього, що сталось, їхня Іринка буде такою ж, як і була. Не зламається.

- Чому ви всі себе так поводите, ніби мене вже нема? Позбутись причепи задумали? Не дочекаєтесь. - Тихим голосом мовила Іра, хмикнувши.

- Тебе ніхто не позбудеться. - Усміхнулась Надя і присіла біля ліжка, взявши дівчину за руку. Вона намагалась якомога спокійніше себе вести, не згадуючи того, в якому стані вона ще нещодавно була в домі Аліси. Іра не повинна знати, що коїлось з Надею в той страшний момент.

- Іро, я знаю, як би це по дурному не звучало, але трагедія з тобою розплутала все. Алісу затримали за... гмм... за шантаж і вже все стало на свої місця. Ваня хоче відправити її на лікування. Обіцяємо, що ви в безпеці, вибачте, нам за все. - Мовила Каріна. Вона ледь не проговорилась про те, що сталось. Іра взнає про все, але не зараз. Вона не в тому стані, щоб чути, що була стрілянина. Головне, що все вже добре. - Ви через нас зазнали багато проблем, тож ми оплатимо твоє лікування, це без обговорень.

- Дякую... І ви не винні. Ваша компанія сто разів нас попереджала, але ж нам було потрібно пограти в геройство.

Запала тиша. Кожен думав про своє. Всі ці події відбувались настільки швидко, що ніхто не мав змоги просто зупинитись та подивитись на те, що відбувається. Іноді, не вистачає таких моментів.

В одну хвилину почулось всхлипування Аліни.

- Іро, вибач мені, - кинулась вона в обійми дівчині. Звинувачення самої себе знищували її. - Я... Я не хотіла, щоб так сталось. Це я винна, не треба було того всього казати.

- Господи, я навіть не думала тебе звинувачувати. Заспокойся та злізь з мене, дівчино!! - Розсміялась Іра.

В кімнату, попри заперечення лікарів, увірвались усі інші. На дворі сяяло сонце. Кожен хлопець зайняв місце біля своєї другої частинки. І тепер вся команда зрозуміла, що все тепер буде добре.

Подяки!

Гееей, всім привіт і почне подяки Ліза, бо останні декілька абзаців писала вона.

Це співавторство було чудовим!! Ніяких сварок та схожі ідеї з Інною, що дуже допомагало.

Можу сказати, що це не найкраща моя робота, але вона і не повинна бути ідеальною, адже писати про вже створених персонажів набагато складніше. Але я все одно дуже-дуже вдячна, в першу чергу, Інні, яка погодилась на мою ідею за тиждень до дати прем'єри... Так, терпіти мої закидони їй довелось ще довго, бо робота затяглась.

Отже, бажаю усім-усім гарно провести літо, яке настане, або вже настало та таких самих вірних друзів, як у компанії минулих акторів (яка, здається, навіть побільшала...)

Привітулі від Іннулі😅

Ось і прийшла до фіналу ця історія двох, здається, непоєднуваних команд, які могли ніколи не перетинатись. Звісно, створювати нову історію разом, це одне, а поєднувати таких різних, та ніби й таких схожих героїв - зовсім інше (та й зі ще одної історії героїню вплутати :) ). Проте в цьому і був весь кайф, коли "досліджуєш" історію своєї співавторки, тим паче, як її герої дійсно дуже подобаються мені. Я дуже дякую Лізі і ніколи не пожалію, що отримала такий цікавий досвід, в якому, здається, траплялось все)

Цей місяць співавторства я не забуду ніколи і надалі так само буду погоджуватись на будь-які пропозиції, тому, що працювати було неймовірно класно та весело)

Одне, лиш так не хочеться вже прощатись з цими героями, писала б про них вічно!))

І ПІД КІНЕЦЬ ДЯКУЄМО ВАМ, ЧИТАЧАМ, ЩО ЗВЕРНУЛИ УВАГУ НА НАШУ ІСТОРІЮ І КОЖЕН ЗРОЗУМІВ, ЩО МИНУЛЕ ЗАВЖДИ ПОРЯД, ЯКЩО ТИ ДО НЬОГО ЩОСЬ ВІДЧУВАЄШ. ТА ЯК БИ ТАМ НЕ БУЛО, ЗАВЖДИ КОХАЙТЕ, ВІДРИВАЙТЕСЬ, ДРУЖІТЬ, ВЕСЕЛІТЬСЯ, НАВЧАЙТЕСЬ, ЖИВІТЬ!! ДО НОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ.