Світлина погорілого театру

Епілог

Епілог

Обидві команди нарешті всі разом сиділи в лікарні. В палату до Іри можна було пускати лиш по одному, поки що там були лиш Макс та Юля. Інші чекали. Їм і не вірилось, що випадкова зустріч та урочисте свято можуть обернутися на таке... Подумати тільки, одна мить може змінити усе. Достатньо однієї секунди і твоє життя зламане та скалічене назавжди. Та ще більше всі були в шоці, коли поліція пояснила причину аварії. Звичайна випадковість, необережність при повороті. Тільки чомусь нікому в таку версію не вірилось.

З палати вийшла медсестра:

- Пацієнтці краще, можна заходити по двоє або троє, але лиш на декілька хвилин.

Зголосились піти Каріна з Надею та Аліна. Їм було, що сказати дівчині.

Коли вони зайшли в палату, завмерли. Ніхто ніколи не бачив дівчину в такому стані, як зараз. І проблема не в травмах, не в садинах на обличчі та тілі Іри, а в ній самій. Вона чи то переживала, була стурбована чи налякана чимось. В будь-яких ситуаціях дівчина не була, як зараз. Та цей випадок зовсім інший.

Кожна ситуація чомусь навчає, кожна мить щось в собі несе.

В Іри ця мить стала переломною. Її друзі лиш надіялись, що після всього, що сталось, їхня Іринка буде такою ж, як і була. Не зламається.

- Чому ви всі себе так поводите, ніби мене вже нема? Позбутись причепи задумали? Не дочекаєтесь. - Тихим голосом мовила Іра, хмикнувши.

- Тебе ніхто не позбудеться. - Усміхнулась Надя і присіла біля ліжка, взявши дівчину за руку. Вона намагалась якомога спокійніше себе вести, не згадуючи того, в якому стані вона ще нещодавно була в домі Аліси. Іра не повинна знати, що коїлось з Надею в той страшний момент.

- Іро, я знаю, як би це по дурному не звучало, але трагедія з тобою розплутала все. Алісу затримали за... гмм... за шантаж і вже все стало на свої місця. Ваня хоче відправити її на лікування. Обіцяємо, що ви в безпеці, вибачте, нам за все. - Мовила Каріна. Вона ледь не проговорилась про те, що сталось. Іра взнає про все, але не зараз. Вона не в тому стані, щоб чути, що була стрілянина. Головне, що все вже добре. - Ви через нас зазнали багато проблем, тож ми оплатимо твоє лікування, це без обговорень.

- Дякую... І ви не винні. Ваша компанія сто разів нас попереджала, але ж нам було потрібно пограти в геройство.

Запала тиша. Кожен думав про своє. Всі ці події відбувались настільки швидко, що ніхто не мав змоги просто зупинитись та подивитись на те, що відбувається. Іноді, не вистачає таких моментів.

В одну хвилину почулось всхлипування Аліни.

- Іро, вибач мені, - кинулась вона в обійми дівчині. Звинувачення самої себе знищували її. - Я... Я не хотіла, щоб так сталось. Це я винна, не треба було того всього казати.

- Господи, я навіть не думала тебе звинувачувати. Заспокойся та злізь з мене, дівчино!! - Розсміялась Іра.

В кімнату, попри заперечення лікарів, увірвались усі інші. На дворі сяяло сонце. Кожен хлопець зайняв місце біля своєї другої частинки. І тепер вся команда зрозуміла, що все тепер буде добре.

Подяки!

Гееей, всім привіт і почне подяки Ліза, бо останні декілька абзаців писала вона.

Це співавторство було чудовим!! Ніяких сварок та схожі ідеї з Інною, що дуже допомагало.

Можу сказати, що це не найкраща моя робота, але вона і не повинна бути ідеальною, адже писати про вже створених персонажів набагато складніше. Але я все одно дуже-дуже вдячна, в першу чергу, Інні, яка погодилась на мою ідею за тиждень до дати прем'єри... Так, терпіти мої закидони їй довелось ще довго, бо робота затяглась.

Отже, бажаю усім-усім гарно провести літо, яке настане, або вже настало та таких самих вірних друзів, як у компанії минулих акторів (яка, здається, навіть побільшала...)

Привітулі від Іннулі😅

Ось і прийшла до фіналу ця історія двох, здається, непоєднуваних команд, які могли ніколи не перетинатись. Звісно, створювати нову історію разом, це одне, а поєднувати таких різних, та ніби й таких схожих героїв - зовсім інше (та й зі ще одної історії героїню вплутати :) ). Проте в цьому і був весь кайф, коли "досліджуєш" історію своєї співавторки, тим паче, як її герої дійсно дуже подобаються мені. Я дуже дякую Лізі і ніколи не пожалію, що отримала такий цікавий досвід, в якому, здається, траплялось все)

Цей місяць співавторства я не забуду ніколи і надалі так само буду погоджуватись на будь-які пропозиції, тому, що працювати було неймовірно класно та весело)

Одне, лиш так не хочеться вже прощатись з цими героями, писала б про них вічно!))

І ПІД КІНЕЦЬ ДЯКУЄМО ВАМ, ЧИТАЧАМ, ЩО ЗВЕРНУЛИ УВАГУ НА НАШУ ІСТОРІЮ І КОЖЕН ЗРОЗУМІВ, ЩО МИНУЛЕ ЗАВЖДИ ПОРЯД, ЯКЩО ТИ ДО НЬОГО ЩОСЬ ВІДЧУВАЄШ. ТА ЯК БИ ТАМ НЕ БУЛО, ЗАВЖДИ КОХАЙТЕ, ВІДРИВАЙТЕСЬ, ДРУЖІТЬ, ВЕСЕЛІТЬСЯ, НАВЧАЙТЕСЬ, ЖИВІТЬ!! ДО НОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше