Розділ 12

Розділ 12

У Макса зірвало дах. Він був готовий зносити все на своєму шляху. Сльози покотились по його щоках.

Кажуть, що чоловіки не вміють плакати і, що це лише жіночі витівки. Але коли кохаєш і з твоєю другою частинкою щось трапляється, готовий рвати на собі волосся, не те, що плакати.

Лише Тімка допоміг йому прийти в себе.

- Друже, ти їй зараз нічим не допоможеш. Бери себе у руки, чуєш? Вона буде жити, це ж Іра, - його голос тремтів, але хлопець не звертав на це уваги. - Від того, що ти зараз б'єшся в горі, їй краще не стане.

Це заспокоїло хлопця, хоч і не повністю.

У кімнаті почався гамір і саме в цей момент, у руки себе взяла Каріна. Вона розуміла, що її чоловік зараз розривався. Йому було важко, тому цю справу на себе візьме саме вона. Каріна завжди важала, що чоловік і дружина - це найблизкіші один одному люди. Вони повинні відчувати один одного навіть сильніше, ніж любити.

- А зараз закрили усі роти і послухали мене, - холодним, ніби сталь, голосом промовила жінка. - Досить жаліти себе. Цим ви нічого не зможете досягти. Отже, Ваня, Влад та Тімка зараз йдуть звідси думати, що робити з дівчатами у квартиру Аліси. Вони там вже збожеволіли від новин в одному будинку з тією. І можуть себе видасти, якщо вже не видали. Макс та Юліанна з Сашком їдуть у лікарню. Ірі теж потрібна підтримка. Аліна з Єгором, будьте тут. З вами залишиться одна машина на випадок, якщо ви будете потрібні. А я... Аліно, ти мене чуєш?

Лише ця дівчина не відреагувала на Каріну. Сиділа та дивилась в один бік. Вона була, ніби у трансі та постійно прокручувала в голові фразу, яку сказала на передодні Ірі.

"- Не закривай мені рот! Ти не знаєш всієї правди. Не звинувачуй нас. Ніби сама ні в чому не винна.

- Ох, ну так. Звісно, я повинна обійняти Макса та сказати, що я не ображаюсь, але ні. Я всі ці роки хотіла подивитись в очі цій людині. Хотіла переламати йому всі кістки. Ти навіть не маєш уявлення, як це, втрачати батьків та жити з бабусею. Як це, ненавидіти весь світ, тому що працювати в театрі неможливо через занадто низьку плату. Ти усе життя жила, як принцесса. Та краще... Краще б ти померла, а не вони, - дала Ірі ляпаса та побігла в дім."

Ці слова ехом відлунювались в її уяві. Якби... Якби можна було щось змінити вона б ніколи нічого не сказала Ірі. Вона б втрималась від цих бридких слів, бо не правильно це. Слова вони матеріальні і швидко, або не дуже, але вони нагадують про себе та виконують твої забаганки.

Каріна швидким кроком підійшола до дівчини та дала їй ляпаса. Усі ахнули від різкої жорстокості здавалось милої дівчини. Але життя у Руминії навчило її багато чому. Іноді, у світі грошей та несправедливості по-іншому не можливо.

- Якщо ти зараз же не прийдеш до тями, я не знаю, що з тобою зроблю!! Візьми вже себе в руки, перестань жаліти саму себе. Сидиш тут з Єгором та приходиш до тями. Ти мене зрозуміла? - тряхнула її за плечі.

- Так... - ледь почула Каріна та заспокоїлась.

Ваня з хлопцями мчав у місто на шаленій швидкості. Яна та Надя - ці дві дівчини стали для нього рідними. У салоні стояв відчутливий дух стурбованості.

Тімка сидів на задньому сидінні і теж дуже нервував. Мало того, що його дівчина не зрозуміло де, так ще й Іра потрапила в аварію!! Якщо вона не виживе, ніхто собі цього не пробачить. Це відчували всі. Якщо Іра не прийде до тями, гарна компанія, яка веселилась та обожнювала один одного просто зламається. Вона піде з цього світу за Ірою. І саме це змушувало ненавидіти самого себе ще більше.

Сашко з Юлею та Максом теж мчали на всій швидкості в лікарню. Юліанна час від часу схлипувала, витираючи щоки. Макс дав їй з бардачка пляшку води та упаковку заспокійливого. Вона швидко та безвідмовно прийняла ліки. Саша уважно вів авто, аби від нервів не накоїти дурниць та час від часу поглядав у дзеркало на задні сидіння, де Юля. А Макс сидів мовчки. Ні, він не заспокоївся. Просто тішив себе думками, що скоро побачить кохану. І, звісно більш ніколи не пустить за кермо. Він знав, що це була його вина через трагедію.

***

Дівчата з переляку позавмирали. Вони зрозуміли, що Аліса здогадалась, проте треба було потягнути час.

- Ні, Алісо, звісно, що це не так, - тремтячим голосом відмовила Яна.

Аліса миттю підійшла до плити і, ніби хотіла щось взяти в шухляді, та всіх відволік стукіт за дверима:

- Алісо, відчини негайно, це я! - Почувся голос Вані, - Відчини, інакше поліція виб'є двері!

Дівчата переглянулись та міцно взялись за руки. Аліса усміхнулась:

- Ванечка, любий, якщо хочеш забрати своїх дівчат, так заходь!

Це був від неї знак протесту. Копи, яких викликав Ваня, почали вибивати двері. Колись так хлопець врятував свою Каріну, і дівчат повинен врятувати. Та доки двері вибили і чоловіки на чолі з Ванею та Тімкою забігли на кухню, Аліса встигла зробити те, що хотіла. Вийняла зі шухляди пістолет і направила на дівчат. У відповідь поліція поцілилась на Алісу.

- Не підходьте! - Крикнула дівчина. В дівчат почалась істерика.

- Не смій! - Крикнув Тімка. Йому ледь серце не розірвалось, коли він побачив свою Надю в такому стані,- якщо вистрілиш ти, то вистрілять у тебе! Вибирай!

- Це ж прекрасно! Хочу, аби Ваня бачив, як я помираю. - Поглянула Аліса в очі хлопцеві, не відпускаючи зброю. Він теж не відвів погляду. Ба ні, підійшов до неї.

- Чому цілишся на дівчат, а не на мене? Це ж моя вина у всіх твоїх бідах.- Вони пильно дивились одне на одного, в очах промайнули спогади.- Ти розумна жінка, а зараз робиш дурниці. Я ж можу тобі допомогти.

- Я дурниці? Ти допоможеш?! Ого, Ваня мені допоможе!- Аліса залилась реготом. Вона відволіклась, те, що потрібно. Одна мить, хоч занадто ризикована, та це шанс. Одна мить і Ваня, зробивши крок, різко схопив вверх простягнуту зі зброєю руку дівчини.

Постріл. В стелю. Дівчата закричали, впали на землю, проте були цілими. Їх миттю забрав Тімка та Влад. А Ваня сильніше шковхнув Алісу і та перечипилась і впустила зброю. Ваня її підняв, а поліцейські схопили дівчину.