Світле письмо.

Жили в одному королівстві король з королевою. Були добрі до народу. І піддані їх любили. Та ось яке нещастя вони на душі мали - не могли мати діточок, хоч як їх любили. Молилися до Бога кожного дня.
Ось одної ночі розбудив їх шурхіт. Прокинулися. Побачили листа. Слова в ньому світилися. Здивувалися. Підійшли до столу на якому лежало світле письмо. Прочитали обоє разом. Аж тут воно згоріло. Навіть попелу не лишило. Ото дивина. А писалися там такі речення - 

«Ласкава паро, відоме мені Ваше горе. Та маю я вирішення вашій проблемі. Матимете Ви дитинку через рік, якщо оберете поміж простого люду нового гідного правителя. Сирота це буде. А чи юнак чи діва, скільки вже літ, які матиме якості - Вам обирати. »  Дивувалися король з королевою, та все ж повірили. Сильно вже вони дитинку хотіли. Переночували розмірковуючи. Вирішили влаштувати свято з різними конкурсами. Зокрема "Найрозумніший селянин" "Найяскравіший простолюдин" "Найславетніший простак" і тому подібні.
Влаштували. Грали. Розважались. 
Та й конкурси вигравали. Та в цих конкурсах перемагали зовсім різні особи. З цих не обрали. Вирішили погуляти в цей день королівством. Попадали їм на очі різні люди. Бачили вони й продавців, й танцівниць, й вихвателів, й господарів, багато кого, та того хто очолить королівство - ні. 
Запав їм в душу один юнак. Коли пара проїжджала в кареті, ледь не загинула. Молодий хлопець віком з 15 літ врятував їх. Тоді ж то вони й зустрілися з ним - з Добряком Співком Сопіком. Чому його так звуть? Тут все просто. 

Він світиться наче сонечко, в тім солом'янім капелюсі. Це блудний хлопчина,нікого в нього немає, окрім песика Братика, який завжди за ним хвостиком мандрує. Хлопець ходить допомагає людям, у вільний час грає на сопілці підспівуючи - чим і заробляє на життя. 
Так саме життя, а не безглузде існування, чим зараз займаються багато вельможних, багатих людей. Хлопець щасливий роблячи улюблені справи, нікому не ламаючи життя, та й навпаки, чимало хто справді живе після зустрічи з цим хлопчиною, як в одному так і в іншому значенні - це і є жити. 
Так ось, розповідаю пригоду далі. 
Оскільки хлопчина врятував короля з королевою, дуже їх зацікавив. Забрали вони його із собою в палац на розмову. Та й подякувати  за врятовані життя. Песика звісно були змушені із собою забрати. Сморід від цих двох тхнув страшенний, тому на початку їх викупали, вимили, висушили, хлопця гарно зодягнули, підстригли, причесали, з собаки блохи вигнали, нагодували обох, тоді вже й приступили до розмови. 
Для цього пішли до розкішного зеленого саду, при в ході до якого був довгий вербовий пліт. В саду росло багатсько різноманітних рослин, кущів, дерев. Під найбільшою яблунею стояли з пеньочків вирізані стільці, стіл та дубова гойдалка. Оздоблене все це було неймовірно оригінальними, різними візерунками. 
Присіли кожен собі на окремий стілець і почали розмову. 

Хлопець не розумівши, що з нього хотіли просто відповідав на їхні запитання, стосовно його минулого. Король з королевою незадовго до цього на одинці поговорили й вирішили зробити саме цього хлопця наступником. Дійшли до того, що запитали хлопця чи не погодиться він бути головою королівства.

 Хлопець думав, граючи на сопілці. Запитав Братика, чи він згоден, той гавкнув у відповіць. Співко усміхнувшись погладив песика, погодившись із пропозицією. 
Через рік, колишні король та королева раділи народженню своєї маленької донечки. Жили вони вже у простій хатині, як у інших жителів. До справ королівства їм було байдуже, тому що тут вже кожен жив сам для себе. Не було, ані короля ані королеви. Добряк Співко Сопік далі жив своїм блудним життям із Братиком, хоча шана й милість їм була, як нікому іншому.

 Королівство - стало окремим від усього світу селом, яке вже більше нагадувало місто, із надзвинайною обороною та самостійністю. Народ був усім задоволений. Все майно, кошти й статки "Останній Король" розділив порівну, між усіма мешканцями, нічого собі не лишивши. Мовив тільки декілька слів, зібравши народ "Живіть, не існуйте, а живіть, шановні мої ... Браття!" після чого заграв якусь мелодію на сопілці, та пішов з усмішкою на обличчі собі із замку, у тій же порваній кухайці у якій прийшов. Звісно ж з Братиком, який вже не чесався, що миті від злючих, кусючих бліх.

Кінець.