Політ

 - Як я, не намагався злетіти високо, мій літак ніколи не добирався у синяву неба. Чим ближче підлітав я, до нього, тим більше, воно віддалялось від мене.

                                                                              ***

 Серед світлого сонця і синього неба. По серед згустків сіруватих хмар, які тягнуться у невідоме. У ту сторону, де сонце сідає, туди, де летять безмежно птахи - За слідами світлого неба.

 По серед туману, дощу, вихри чи бурі. Світле небо чикатиме  нас. Поки ми, намагатимемось злетіти до нього, щоб загубитись у блакитному світі і летіти як птахи, за покликом сонця.

- Батько постійно повторював ці слова, перед зльотом. В його очах загорявся вогник блакитного неба і він, дивлячись у синяву – посміхався. - Старенькій кукурудзник здіймався над полями, над головами тисячі людей. Губився у сірих хмарах і виринав із них. Губився на фоні блакиті і яскравого сонця, та тільки не в омріяному світлому небі.

- Блакитне небо, таки недосяжне і водночас таки чарівне. - Говорив він, у своє виправдання.

- А, я гадала, що  світлого неба, просто немає.

- Коли, татуся не стало.  Більше ніхто не згадував у домі, батьківську мрію і світле небо, було забуте. Нікому було, уже розповідати про його красу. А єдиний свідок усіх батькових пригод, пилився у старому ангарі.

- В снах, я часто бачила, батька. Він летів серед птахів. Повітря там тепле, а навколо так синьо. З кабіни, він махає мені, рукою  і кричитиь– Я знайшов його Лізо! Знайшов його! Знайшов!

                                                                     ***

Чорно-жовтий, наче птах стояв старенькій кукурудзник на злітній полосі. Молода дівчина ішла на зустріч йому. В її, очах палав вогник блакитного неба, а на обличчі світилася усмішка.

Зараз, вона підніметься у гору, як підіймався її батько. Розправить чорні крила кукурудзника і стане птахом, якій буде летіти за покликом сонця у синьому світі. У пошуках - свого світлого неба, і відроджені давню забутої, її з батьком мрії.