3. Майстер-клас по звабленню або відьма виходить на стежку війни

Прокинулась я у прекрасному настрої, солодко потягнулась, поштурхала Бурштина, який ще посопував поруч, побігла умиватися та заварювати каву. Свіже ранкове повітря просочувалось крізь відчинені вікна кабінету, а разом з ним доносилися аромати зазнавших бабусиних  експериментів троянд, лаванди та налитого сонцем жасмину. Місто також поволі пробуджувалось від сну, починав працювати громадський транспорт, хтось відкривав вхідні двері своїм ключем, невже бабуся так скоро повернулась? Не переодягнувшись, так у тоненькій  піжамі спустилась сходами, єдине що тільки на ходу як-небудь зібрала довге волосся у хвіст, намагаючись хоч якось привести свій зовнішній вигляд до ладу. За звичкою клацнула пальцями, і двері відчинилися, а перед ними, дещо нахилившись стояв молодий статний чоловік тримаючи в руках ключ. Порівнявшись, оглянув мене з голови до ніг, сховав ключ до кишені й вже  збирався переступити поріг мого будинку. Добре, що я вчора поставила на дім захист від сторонніх, наче у воду дивилась.

- Це ще що за фокуси? - Не оцінила я нахабних намірів цієї людини. - Ви хто такий взагалі? І хто вам дав право вламуватись на приватну територію? 

- Це ви хто така? Я от законно тут знаходжусь, бо нещодавно викупив це домоволодіння. - Хотів повторити маневр, але стукнувся головою об невидиму стіну, яка виникла нізвідки. 

- Ви що випили зранку чи може покурили щось заборонене і переплутали будинки? Цей — обвела його руками — мій, крапка. -  Двері зачинилися перед самісіньким його носом.

- Ти б прояснила питання з будинком, а то дуже цікава ситуація вимальовується. Не могла ж тебе твоя бабця так підставити. - Бурштин уже спустився до вітальні й зайняв своє коронне місце на підвіконні. 

- Обов’язково цим займуся, але спочатку збігаю за круасанами й молоком. Бо коли я голодна, дуже зла. - Швидко переодягнувшись в улюблений комбінезон, заколола волосся, накинула наплічник й плавною ходою поспішила на вулицю. 

На порозі мене очікувало непорозуміння в костюмі, це зараз я його розгледіла, а п’ять хвилин тому крізь роздратування окрім зухвалої поведінки на інше не звертала увагу. Нічого не мовивши та не зачиняючи двері на ключ, спокійнісінько пройшла повз незваного гостя. Останній не довго думаючи, мабуть, не було чим, кинувся до дверей й почав активно їх штурмувати, але вони не піддавалися його натиску. От що значить якісна робота. 

- Виламаєте двері, виставлю рахунок за весь будинок. - Попередила його одна голодна й від того зла  відьма. 

Чоловік припинив свої безглузді дії, поправив одяг, повернувся до мене обличчям нарешті. Спина його звичайно гарна, та і загалом природа зовнішністю не обділила, навіть навпаки  дала сповна. 

- Я це так не залишу. Ми повернемось до цієї розмови, відьмо. - Ви тільки подивіться, яка обізнаність. Якщо він сподівається, що я зараз відповім на це хамство, нехай, вірити в чудеса ще ніхто не забороняв. А от я не звикла витрачати час даремно. 

Якщо не брати до уваги цей інцидент, то взагалі ранок видався досить непоганим,  попереду ще чекали невідкладні справи: домовитись щодо дизайну вивіски в рекламній агенції та замовити трави, а деякі з них назбирати самостійно після заходу сонця. Добре, що я ще вчора закинула блокнот з ескізом в рюкзак, тож вб’ю двох зайців одним пострілом. Тим паче за будинок я була абсолютно спокійна, фамільяр своєю присутністю тільки підсилюватиме дію захисних чарів. 

Першим був на черзі магазинчик “Зелені дрібнички”, оскільки він був на кілька кварталів вище, а в агенцію треба було їхати ближче на інший кінець міста. З вітрини виблискували розцяцьковані скляночки з різноманітними трав’яними зборами з одного боку, а з іншого - оригінальні браслетики, намиста, сережки та персні. Справжній жіночий рай. Магазин зустрів мене пряними ароматами свіжої м’яти, лаванди та чебрецю. Кольорові свічки в округлих скляних баночках весело потріскували на поличках, у самому торговому залі окрім молоденької продавчині не було нікого. 

- Доброго ранку! Світла і процвітання вашому дітищу. - Продавчиня лукаво усміхнулась, одразу зрозуміла хто завітав до її магазину. Такі слова привітання у відьомській спільноті були за правило у кожної з нас, покладені в основі відьмівського кодексу, яку усі незалежно від масті мали обов’язково дотримуватись. 

- Нехай темрява буде ласкавою до своєї доньки. - Так, вітання чорних і світлих різнились між собою, але ми ніколи не ворогували між собою, хіба що робили маленькі капості, але ж за таке хіба саджають? - Ваше замовлення готове. Вибачте за мою нетактовність, але вперше бачу дитя пітьми у білому халаті. 

- Моя родина також цього не зрозуміла, але, як бачите, винятки трапляються. Мабуть, просто я неправильна чорна відьма. Але жодного разу не пожалкувала про витрачений час у  стінах медичної академії. 

- Ви й самі прекрасно знаєте, що не колір магії визначає відьомську сутність. Тільки ми самі, наші думки, наші помисли та наші вчинки. - Продавчиня поклала на прилавок доволі масивну коробку з потрібним мені товаром, та я бачила, що вона зачарована, тому коли повернусь додому вона вже чекатиме на мене там. 

Тепло попрощавшись з господинею магазинчика вирушила на зупинку, де дочекавшись потрібного трамвайчика поїхала розв'язувати інші питання, які не варто було б відкладати у далекий ящик. 

Додому я поверталась трохи втомленою, але щасливою, тримаючи в руках пакети з молоком, круасанами, фарбою в балончиках, пензликами. На порозі будинку  вже стояла, мов вкопана, коробка з травами та слава богам більше нікого й нічого зайвого. Чудово! Сподіваюсь ніхто й ніщо не завадить запланованій роботі.  А запланувала я невеличкий ремонт, дещо оновити, підфарбувати, а коли з’являться кошти, треба займатися ним капітально.