2. Чорна магія та її наслідки. Практикум для особливо обдарованих.

Так, тут майже нічого не змінилося, здавалось час застиг на місці. Всередині приємно пахло зібраними травами, бабуся полюбляла займатися травництвом, тому уздовж кількох стін стояли стелажі, чорні ніби ніч, їх полиці були заповнені різнотрав’ям, симпатичними баночками, пляшечками, коробочками з усякою усячиною. Чужій людині здавалося б, що це музей-аптека.  Насправді ж тут творилася  й жила магія. Темна магія, спрямована на добро, але інколи й в профілактичних цілях. Кожен камінчик, кожна щілинка, піщинка, кожна молекула дихали нею. Бабусині енергетичні потоки я завжди відчувала дуже добре,  і завжди думала, що це завдяки моєму світлому джерелу. Але після сьогоднішніх пригод сумніви глибоко засіли в душі. 

Біля одного з вікон стояв невеличкий дерев’яний столик, скільки років йому було — не злічити, це один з тих  предметів інтер’єру, який дістався Стефанії Марківні у спадок, і єдиний, який вона не викинула як усі інші. По боках — два стільці, їх бабуся колись замовляла окремо, щоб були в одному стилі зі столом. На його блискучій поверхні вже стояли наповнені ароматним чаєм керамічні чашки, поруч піала з моїм улюбленим варенням з лісових ягід та свіженькі круасани. 

- Як смачно пахне! - У підтвердження моїх слів у животі забурчало. - Я зараз, тільки руки помию. - Вихором помчала до мініванної. 

- Ліліт, послухай мене уважно. Я від’їжджаю, надовго, можливо навіть назавжди. Цей будинок залишається тобі, тепер ти його  повноправна господиня. До речі, ти вже маєш помічника? - Ну от тобі, я вже розмріялась про теплі родинні розмови, але ж ні, чек-лист від бабусі, отримайте — поставте підпис. 

- Ні, ще ні. - Відповідь прозвучала сухо, навіть занадто, ну а що, я взагалі-то ображена. 

- То зроби це сьогодні, коли настане відьмина година. -  Її тон не передбачав ні відмов, ні відмазок. 

- Обов’язково все зроблю, не хвилюйся. Ти краще розкажи мені про свою поїздку. З чого плануєш почати? І про цю ситуацію — показово обвела пальцем приміщення будинку, — теж не забудь. 

- А що розповідати, втомилась я, хочу відпочити. А то з цією роботою ніякого особистого життя. - Показово піднявши брову догори, натякнула, що вимагаю пояснювальну бригаду тут і зараз. - Ти мені краще скажи, чим плануєш зайнятися. 

- До того як ти мені зробила “скромний подарунок” планувала влаштуватися за спеціальністю до місцевої лікарні, а тепер навіть не знаю, можливо чайний магазинчик відкрию. - Смачно вмокнувши у варення запашний круасан заціпеніла. Чайний магазинчик…А це ідея!

- Ліліт, ти ж леді, де твої манери? - Бабуся вхопилася за серце, побачивши  дії зголоднілої онуки. 

- Бабусю, хто б кому ще про етикет та  зразкову поведінку говорив. - На що родичка тільки закотила очі, бо добре розуміла, що саме я мала на увазі. - І взагалі, надто виснажливо бути леді. 

- Особливо коли ти спадкова чорна відьма. Репутація і все таке. Знаю, знаю. - Стефанія Марківна вивела у повітрі знайомий мені символ і напівпорожня піала з варенням знову наповнилась. - А ось і за мною приїхали. - За кілька хвилин почувся звук авто, що під’їхало. Бабуся легко підвелася, викотила з комірчини масивну валізу та  тепло попрощавшись зі мною як пташка вилетіла на вулицю. Я рушила слідом за нею аби з порогу помахати на прощання ручкою. 

Стефанія Марківна  у нас ще та капосниця й інтриганка — в принципі усе по відьминому кодексу. Біля таксі на неї чекали Меланія Павлівна та Божена Іванівна, бабусині подруги та співучасниці каверз й заборонених експериментів. 

- Могла б одразу сказати, що зібралась на чергове спалення. Поводься порядно.   - Єхидно посміхнувшись, я вже хотіла продовжити  потішатися, але наштовхнувшись на застережливі погляди, вирішила змовчати, занадто я люблю своє життя і планую пожити довго й щасливо. А мій язик і три розлючені  відьми, навіть якщо одна з них родичка, дещо ускладнюють виконання цього плану. - Щасливої дороги та вдячної публіки! Палких аплодисментів!

Бабуся усміхнулась, недобре так,  та не проронивши жодного слова сіла до авто, слідом за нею її подруги. Я знала, що терпіння  не входило до скарбнички її чеснот, так само як і в мене, тому можна було очікувати на каверзу найближчим часом. 

Тож помахавши ручкою на прощання повернулась усередину будинку. Клацнувши пальцями закип’ятила воду в чайнику, приготувала повторно чай, але не такий як бабуся заварювала, зараз мені потрібен був інший збір. До спеціальної чаші вкинула сухе суцвіття жасмину, іван-чай та кілька крапель мигдального масла. Залила суміш кип’яченою водою й накрила зверху спеціальною дерев’яною дощечкою й закріпила все це спеціальним наговором. Полишивши її настоюватися на столику, прихопила з собою пучечок сушеної шавлії й піднялась на другий поверх. Там знаходилась тільки одна кімната, яка функціонувала і як робочий кабінет, і як спальня.  Запалила червону свічку, потримала над її вогнем приготовлені трави, почекавши поки полум’я торкнеться сухого листя та піде дим, рушила по кімнаті, обкурюючи кожен її куток. Закінчивши тут, жваво спустилась на перший поверх, повторила ті ж самі маніпуляції, але особливу увагу приділила вхідним дверям та вікнам. 

До відьминої години залишалось чимало часу, а мені необхідно було ще поповнити запаси інгредієнтами, необхідними для проведення ритуалу прив’язки з фамільяром. Але вся сіль була в тому, що відповідну тварину для цього я так і не знайшла. Кожна порядна відьма,  яка поважає себе обов’язково повинна мати духа-помічника, який допомагає їй у всьому та захищає свою господарку. Зробити це можна було кількома способами, який відьма обирала для себе індивідуально. Прив’язка  духа до відьми, який міг приймати вигляд будь-якої земної істоти, але вони мали свій характер і магічні здібності, які не завжди подобались господині. Були й такі, які відьма обирала душею, тобто, якщо тваринка їй припала до серця, вона дарувала їй  частинку своєї душі або власної магії.