РОЗДІЛ 20

О. Мій. Бог. Скільки ж тут коней? Я ніколи в житті стільки не бачила! Всі різних кольорів і порід. А що найдивніше, в одному з вольєрів я побачила голубого коника з яскраво-зеленою пишною гривою. Ото дива... Чим далі я йду, тим більше усвідомлюю, що потрапила в інший світ.

Ми все йшли та йшли... Навколо були сотні прекрасних коней, сотні наймиліших створінь, які зиркають на мене своїми величезними очима! Ух! Зараз кров носом піде від передозу милотою! Ну і як тут вибрати одного, того самого, призначеного мені долею?

Здається, Таріель помітив мої душевні метання і вирішив допомогти порадою:

-Просто менше уваги приділяй тому, щоб вибрати красивого чи милого коня. Він одразу приверне твою увагу. Коли ти побачиш "свого" коня- між вами ніби встановиться емоційний зв'язок. В першу чергу зважай на те, що ти вибираєш собі друга та союзника. Зрозуміла?

Я кивнула.

-От і добре. Більше мені нічим тобі допомогти. Приступай.

Тарієль жестом вказав на довжелезні ряди.

Йдучи вздовж стійл, я підмітила, що всі коні кремезні та доглянуті. Це мені дуже сподобалося. Усі тварини, як на підбір: стрункі сильні ноги, міцні шиї, довгі блискучі гриви. Одним словом- красені. Та скільки б я не роздивлялась, не приглядалась- жоден так і не зміг зачепити. Звісно, симпатію вони викликали, та особливого враження не справляли.

Що ж робити, а? Ми пройшли вже майже всю вулицю, на якій продавали коней, так і знайшовши "свого". Ми вже майже зневірилися, коли з останнього стійла до нас долинули звуки відчайдушного іржання та дуже нецензурної лайки. Можливо, комусь потрібна допомога? Ми з Таріелем переглянулися і поспішили на звуки.

Картина, яка відкрилася перед нами не могла не вразити. Конюх з усіх сил пробував приборкати чорного коня, незрівнянної краси. Він брикався і виривався з стійла, підстрибуючи та трясучи міцними ногами. Його чорна, наче смола, шерсть переливалася на сонці. Бликучий хвіст такого ж кольору спускався аж до самої землі.

Ми зустрілись поглядами, всього на секунду, але в його бездонних блакитних очах я побачила страх та невпинну жагу свободи. "Зайшла!"- ця думка одразу промайнула в моїй голові.

-Тар, здається, я знайшла "свого" коня.

Брат повернувся до мене і поглянув в очі.

-Він?- запитав, вказавши пальцем на чорного красеня.

Я кивнула. Таріель вимучено, чи то з нотками полегшення, видихнув.

А ми вже підійшли до іншого конюха, що, напевно, був власником коня.

-Що тут таке?- запитав в нього Тар.

Конюх повернувся до нас, пильльно оглянув з ніг до голови і тільки тоді відповів:

-Та от, знову намагаємось вгамувати цього чортяку.- він вказав на коня.- А ви не місцеві, подорожуєте?

-Так.- відповів брат.- Мене звуть Таріель, а це моя сестра Майя. Ми саме підшукуємо їй коня.

Конюх ще пильніше на нас подивився. Напевно, помітив відсутність у мене ельфійських вушок, та розпитувати не став.

-Зрозуміло. Радий знайомству. Мене звуть Моне.

-Ми теж раді. Так, що тут все таки відбувається?

-Нам привезли його три дні тому. Та він такий дикий, що ніхто не хоче його купувати. Вже кілька раз намагались його приручити- все марно. Якщо все так і далі піде, ми будемо змушені його вбити.

-Не потрібно.- вступилась я.- Я купую його.

-Юна леді, ви впевнені?- спитав конюх.

-Цілком.-відповіля я.

Моне одразу повеселів.

-Ну, якщо таке діло,- я продам його за десять золотих...

-Так мало?- запитав Тар. Я ж ще не дуже добре розбиралась в місцевій економіці, тому в їхню розмову вирішила не вмішуватись.

-Ви не дослухали. Я продам його вам за десять золотих лише за однієї умови.

-Якої?- віришила все ж втрутитись і насторожено спитала я.

-Він ваш, якщо зможете його приборкати.

-Згода.

Я вже було направилась в сторону коня, та брат схопив мене за руку.

-Ти туди не підеш! 

-Скажи, ти мені довіряєш?

-Ну, так.

-От і добре. Не хвилюйся за мене. Це та справа, котру я повинна вирішити сама.

Таріель явно зі мною не погоджувався і слова мої його не заспокоїли, та руку він відпустив. Я направилась в сторону вольєру. Якщо чесно, з кожним кроком ставало все страшніше, але усвідомлення своєї мети змушувало мене продовжувати шлях. Біля входу в загін я розминулася з конюхом, що раніше намагався приручити коня. Він обдарив мене таким зарозумілим поглядом, що так і захотілося почухати свій кулачок об його кривий ніс, але зараз не час. З-за спини я почула голос Таріеля:

-Не хвилюся! Як тільки ситуація вийде з під контролю, я відразу заберу тебе звідти!

Обнадіює, та завдання не полегшує. Коли я нарешті ввійшла в вольєр, зрозуміла, що зблизька ситуація здається набагато страшнішою. Ух! І що ж мені робити?