РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Не пройшло багато часу, як до нас повернувся ельф. В руках він тримав кілька пакунків. Ми направились в сторону лісу, що змусило мене насторожитись. Якесь нехороше в мене передчуття.

Надворі вже геть темно. Ліс, який вдень був дуже красивим, зараз більше походить на декорацію до фільму жахів. Та й похолодало. Хоч вдень було дуже жарко, але зараз... Бррр... Я вже десять раз встигла порадіти за те, що одягла теплий одяг. Тепла кофта ніжно рожевого кольору, чорні легінси, черевики і ,звичайно, нижня білизна. Це все, що в мене залишилось. Свою сумку я так і не знайшла.

Коли я нарешті вилізла з роздумів- то побачила недалеко попереду яскравий вогник.

Ми вийшли на невелику галявину, посеред якої палахкотіло велике багаття, коло якого лежало дві великі колоди, що, напевно, слугують за лавочки. Від одного його виду стало тепліше і нехороше передчуття  як рукою зняло!

Мені запропонували прсісти на "лавочку" і вручили один з  пакунків, що їх приніс ельф. Самі хлопці з своїми пакунками сіли на колоду навпроти . Яскраве вогнище освітлювало всю галявину. Тепер я змогла краще їх роздивитись.

Той, що мовчазний- високий зеленоокий брюнет. Прямий ніс, вольове підборіддя, мужнє обличчя, широкі плечі. Зав'язане в високий хвіст темне волосся дістає аж до лопаток.Гарні зелені очі.  Від нього так і несе впевненістю і серйозністю. До речі, чимось схожий на мого зеленоокого спасителя.

Балакучий же навпаки. Середнього росту , худощавий блондин з голубими очима. На вигляд, йому років десь вісімнадцять. Виглядає молодшим за двох інших хлопців, вік яких на око визначити дуже важко.

Золотоволосого ельфа вже бачила.

Доречі, всі троє мають загострені вуха. Точно ельфи. Прекрасні зразки чоловіків! Справжні викрадачі жіночих сердець! Я мимоволі залюбувалася...

Моє розглядання прекрасного безсовісно перебили покашлюваням.

-Що, подобаємось?- з усмішкою спитав золотоволосий.

Я лише почервоніла і стидливо опустила голову. І спраді! Що це зі мною?!

Моя реакція явно потішила ельфів. Аггхх!

-Їж скоріше, бо вистигне!- сказав брюнет і погладом вказав на пакунок.- Розпитувати почнемо після того , як поїсиш. Ато на тебе дивитись страшно. Бліда як стіна.

Коли я вдихнула запах їжі - то зрозуміла наскільки голодна , тому довго просити мене не потрібно було. Їли ми мовчки. Дуже добре, що мовчки. Хлопці сиділи і явно думали, що ж в мене спитати , а я обдумувала відповіді на всі можливі  питання. Але як я їм скажу, що потрапила сюди з іншого світу? Чи повірять вони мені?