РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Таріель

День не задався з самого ранку. Ще соце не встало, а одна з наших покоївок вже встигла ( з просто жахливим грохотом) перекинути відро навпроти дверей моєї кімнати. Ех! Як же важко знайти хорошу прислугу!

Довилось таки вставати. Все одно більше не засну. Одянув перше, що попало під руку(тобто вивалилось з шафи) і швидко вийшов з кімнати. А чому в кімнаті наслідного ельфійського принца такий безлад? Дуже просто! Я ні в якому разі не підпущу цю безруку прислугу до свого житла! Ніколи!

Мама вже давно змирилась з моїми вибриками, але все одно мусить щодня просити мене впустити покоївку, щоб та хоч трохи прибрала. "Ти ж скоро через завали з кімнати вийти не зможеш!"- щоразу каже вона, а я щоразу кажу їй, що краще вже самому прибрати ніж впустити в свою свята-святих цих макак з швабрами!(хоча, ні, від макак іто менше шкоди буде!)

Цей день мав стати одним з найкращих в моєму житті, та деміурги всеж вирішили  його зіпсувати.

І ось я, злий, як голодний чорт, несусь по замку до кімнати свого улюбленого братика. Чому це він має спати, якщо я вже встав? Хай теж трохи помучиться. А, знаючи цього соню, можу  з впевненістю сказати, що він мені це ще довго згадувати буде.

Не вгадав! Даріель, на п'ять хвилин молодший за мене брат, беспросвітна соня і несносний буркотун весело збирав свої речі в дорогу. Що це таке і куди ви поділи мого брата?!

Сьогодні ми, разом з нашим другом Ніком, нарешті їдемо у " Валорську академію магії та бойових мистецтв"! Як довго ми цього чекали! Нарешті можна вибратись з рідної тюрми-замку і побачити світ!

Я, звичайно, знав, що Дар теж радий, але  щоб настільки?!! Зазвичай стриманий брат носився по кімнаті з швидкістю метеора і тихенько мугикав пісеньку!! Може я ще сплю?

Для достовірності, ущипнув себе за руку. Боляче так ущипнув! Потер очі. Ні! Нічого не змінилось!

Гаразд... Спишимо все на хвилювання.

Вирішив трохи поламати комедію. Взявся однієру рукою за серце, іншою - за голову, і з явно награним здивуванням сказав:

-О, деміурги! Хто ви? Куди ви поділи мою буркотушку (так я дразнив брата в дитинстві)?

Це я завжди був придворним блазнем, а мій братик - серйозним скептиком. І чому саме я маю унаслідувати королівство? Брат підійшов би на роль короля куди краще. Та не суть..

Після мого вибрику, Дар підійшов і стукнув  кулаком по голові. От завжди він бісився, коли я його так називав!

-І коли ти нарешті подорослішаєш?- спитав брат.- І як ти, пустоголовий, імперією правити будеш? Може мені тебе трохи зсунути і самому на трон сісти? Ато за підданих страшно...

-Та хоч зараз!- відповів я.

-Не дочекаєшся!- єхидно так хмикнув Дар.- Сам прав! А я ще пожити нормально хочу!

Ми обоє розсміялись і відправились в трапезну на сніданок.

Після довгого прощання з рідними, ми нарешті змогли вирватись. Забігли в конюшню, осідлали двох найкращих гнідих жеребців, яких нам батько подарував на повноліття (200 рочків) і відправились до академії.

По дорозі, до нас приєднався Нік. Він, на відміну від нас, не знатного походження. З ним ми познайомились, коли, ще будучи дітьми, тікали з замку на  пошуки пригод. Одного разу ми заблукали. Нас знайшов і відвів до себе додому місцевий сторож. Там ми й познайомились з його сином Ніком.

Коли з'ясувалось, хто ми такі, сторож відвів нас в замок, за що отримав чималу винагороду.

З тих пір Дар і я завжди були бажаними гостями в їх домі , та й з Ніком стали не розлий вода.

Ми планували доїхати до міста Курт і заночувати вже там. Все необхідне для поїздки ми взяли з дому. Крім продуктів. Сказали, що в дорозі їжа легко псується.

Коли ми вже майже доїжджали до міста мені здалось, що хтось за нами спостерігає. А й справді! В кущах біля дороги заховалась дівчина. Я не став зупинятись. Подумав, що, якщо вона ховається, значить на те є причина. Поїхав далі.

До міста дістались без перешкод. Вже починало вечоріти. Хлопці залишились облаштовувати табір на ніч, а мене відправили за вечерею.

Щоб не готувати самим (кухарі з нас просто жахливі), вирішив замовити вечерю в місцевій таверні.

Коли вже домовився з хазяїном трактиру про вечерю, з-за спини почув якийсь шум. Обернувся. І яким ж було моє здивування, коли до забігайлівки зайшла та сама дівчина, що ховалась в кущах.

Те, що відбулося далі мене просто шокувало!

До неї підішов якийсь п'яничка, щось сказав і почов роспускати руки. А вона що? Вона запустила внього фаєрболом!! Геть з дубу рухнула?! Хіба не знає, що не можна приміняти магію до простих людей?!

Користуючись панікою, взяв її за руку і поволік чим подалі. Якщо здійметься силиний галас- її можуть посадити у в'язницю!

Одразу ж видно , що маг ще не навчений. Можливо навіть перший раз магією користувалась. А фаєрбол в неї не слабенький вийшов. В майбутньому може стати дуже сильним магом. Шкода ж такий талант марнувати!