РОЗДІЛ СЬОМИЙ

З середини таверна мене не розчарувала. Навіть більше- перевершила всі мої здогадки і фантазії.

Кого там тільки не було... Гобліни, гноми, ельфи, люди, перевертні і ще багато невідомих мені рас. А в кутку... Ви не повірите! Спершись об стіну, мирно, але дуже гучно храпів п'яний орк! Ну, хоча б назву свою трактир виправдовує.

Всі вище перечислені особи- чоловічого роду і встільку п'яні! Горланять такі пісні і тости, що аж вуха в'януть! Неприємні типи.

І як я можу їх розуміти? Хоч, на підсвідомому рівні, я помічаю, що мова не схожа на мою ріну. Та й назву таверни  змогла прочитати. Хммм... Мені починає здаватись, що знання мови та письма в мою голову "загрузили" при переході в цей світ.

Чим далі в ліс- тим темніше стає. Вже нічого не розумію.Та й не дуже хочу. Не час зараз забивати голову дурницями. Зараз мене куди більше повинні цікавити відвідувачі, які дуже дивно на мене дивляться.

Моє появлення в таверні не залишилось непоміченим. Як тільки я зайшла, десятки очей вп'ялися в мене здивованими поглядами. Згодом з здивованих вони змінились на оцінюючі. Розглядали мене як якийсь товар! Аж мурашки по тілу забігали. Та які там мурашки? Ціле стадо слонів! Стало гидко...

І тут один мужик, ніяк інакше його не назвеш, встав і направляється в мою сторону. Брррр... Будь ласка, пройди мимо, не підходь до мене! Ні-ні-ні!!! Підійшов таки!

-Що ж така гарнюня забула в нашому болоті?- спитав, та ще й обернувся до своїх дружків і засміявся! Жахливий тип! Мені від скорченої ним морди аж мову відняло.

-Невже до мене прийшла?- уточнив і гидкувато так прищурився.

А що я?! А я нічого! Очі витріщила і не можу й слова вимовити! Де ж мій вибуховий характер, коли він так потрібен?

А п'яничка часу не гаяв. Поки я як заворожена стояла, очима кліпала,він притягнув мене до себе і  почав мене лапати!! Та ще й жартики свої похабні сипле!

Ні ну я не спорю, що в мене є нащо подивитись і полапати. Висока, струнка золотоока брюнетка. Маленикай акуратний ніс, великі очі і пухлі рожеві губи прекрасно дивляться на смуглій шкірі. В моєму світі мене можна було б вважати красивою.

Та хіба я дозволяла комусь торкатись мене!!? Моє оцепеніння, як рукою зняло. На його місці  почала наростати хвиля гніву. Я відчула вже знайомий біль в районі сонячного сплетіння. Він поширювався і кінчики пальців рук почало поколювати...

Я не встига нічого зрозуміти, як з моїх рук вилетів невеликий згусток вогню. Почалась паніка. Крики погорілого  і гамір юрби змішались. Я вже нічого не могла зрозуміти. Як? Невже це я зробила?

Навіть не помітила як ошарашену мене схопили за руку і поволокли в невідомому напрямку...