Битва в небесах і на землі

Колись Церква Єдиного Світлого Бога була не просто релігійною інституцією. Вона була генеральним продюсером, головним режисером і мажоритарним акціонером усього політичного театру. 

Саме Верховні Жерці одягали корони на голови монархів (і могли їх зняти разом із головою, якщо монарх починав ставити зайві запитання). Саме вони писали статути та посадові інструкції для Орденів Паладинів. Саме вони благословляли хрестові походи, забезпечуючи ідеологічне обґрунтування для рейдерських захоплень сусідніх територій.

Але після війни, утворення Світлої Республіки та, особливо, після того, як Морґрат із Германом примусили духовенство платити податки, золота епоха Церкви закінчилася. З вершителя доль вона перетворилася на звичайного платника ПДВ.

Офіційно Світле Духовенство прийняло ці зміни з "християнською покорою" та "смиренням". Кардинали публічно молилися за здоров'я Президента Леопольда і посміхалися Прем'єру в телекамери магічних кристалів.

Неофіційно ж... кардинали та єпископи завжди були набагато вправнішими інтриганами, ніж графи та барони. Аристократи діяли прямолінійно: якщо їм щось не подобалося, вони хапалися за мечі або влаштовували істерики в Парламенті. Церковники ж діяли інакше. Вони плели павутиння. 

Їхній план повернення втраченої влади тримався під сімома таємними печатками. Жодних записів у відкритих книгах. Жодних розмов по магічних комунікаторах, які могли прослуховувати гобліни з Антикорупційного Бюро. Тільки перевірені кур'єри, зашифровані послання та зустрічі в глухих підвалах соборів під гуркіт органу.

План був ідеальним. Він міг би знищити молоду Республіку за один день, якби не один класичний, нездоланний фактор, який руйнує навіть божественні задуми.

Людська дурість.

Диякон Євлампій ніколи не відзначався гострим розумом, зате мав видатну здатність до споживання освяченого кагору. 

Того фатального вечора він отримав від свого Єпископа надзвичайно важливе завдання: доставити тубус із зашифрованим сувоєм до настоятеля монастиря на околиці столиці. Єпископ суворо наказав не зупинятися, ні з ким не говорити і берегти тубус як зіницю ока.

Євлампій чесно намагався виконати наказ. Але дорогою йому трапилася таверна "Святий Градус". Диякон вирішив, що один кухоль темного елю для зміцнення духу не зашкодить місії. Потім був другий кухоль, потім він посперечався з якимось гномом про теологічну природу пивної піни, потім вони пили на брудершафт... 

О третій годині ночі Євлампій прокинувся в калюжі під парканом. Голова розколювалася, ряса була в багнюці, а найстрашніше — тубус із таємними наказами зник.

Наступного ранку кабінет Прем'єр-міністра нагадував пороховий погріб, куди хтось необережно закинув сірник.

За столом сидів Герман "Бетон" і похмуро дивився на розгорнутий пергамент. Навпроти нервово совався Президент Леопольд. Біля вікна стояв старший детектив РАБ, гоблін Шмига, який і приніс знахідку (сувій знайшли двірники, які здали його в Бюро як "підозрілу макулатуру").

— Ви впевнені, Шмиго, що це не чийсь дурний жарт? — хрипко запитав Герман, випускаючи хмару диму.

— Ніяк ні, пане Прем'єре! — відрапортував гоблін, поправляючи замотані ізоляційною стрічкою окуляри. — Печатка на тубусі — автентична, належала Єпископській Канцелярії. Шифр ми зламали за дві години: це був модифікований код Сьомого Хрестового Походу. Текст оригіналу перед вами.

Леопольд, який до цього моменту відмовлявся вірити в зраду "святих отців", тремтячими руками взяв копію розшифровки.

“Директива «Очищення Храму». Етап 1.

Світло вимагає дій. Єретики захопили владу, обклавши податками слуг Божих. Наказую: почати розконсервацію схованок зі святою зброєю у підвалах парафій. Привести в повну бойову готовність "сплячі осередки" Радикальних Паладинів у столиці. Впровадити наших послушників у міську варту. Чекати сигналу до початку масових заворушень на свято Літнього Сонцестояння. Мета — захоплення Парламенту та встановлення тимчасової теократичної адміністрації.”

Пергамент випав з рук Президента на стіл.

— Вони... вони готують державний переворот, — прошепотів Леопольд, і його очі розширилися від жаху. — Озброєні фанатики. Радикальні Паладини! Це ж елітні вбивці, які підпорядковуються лише Патріарху! Вони ж просто виріжуть весь Парламент!

— А потім освятять приміщення і скажуть, що це була воля Небес, — похмуро додав Герман. — Вони використовують свято Сонцестояння. На вулицях будуть десятки тисяч паломників. Якщо Паладини вдарять зсередини натовпу, армія не зможе застосувати артилерію чи магію без величезних жертв серед цивільних. Ми будемо зв'язані по руках і ногах нашими ж законами про гуманізм.

Леопольд схопився за голову. 

— Що нам робити? Заарештувати Патріарха? 

— Немає прямих доказів, — відрізав Шмига. — Наказ підписаний криптонімом. Якщо ми підемо на арешт вищого духовенства без залізобетонних підстав, вони оголосять нас гонителями віри. Паломники рознесуть столицю ще до заходу сонця. 

Герман важко підвівся і підійшов до вікна, дивлячись на шпилі Головного Собору, що височіли над містом. Ситуація була критичною. Збройний заколот релігійних фанатиків — це не купка корупціонерів, яких можна залякати судом чи аудитом. Вони не бояться ні в'язниці, ні смерті, бо впевнені, що після неї отримають VIP-місця в раю.

— Шмиго, — звернувся Прем'єр до гобліна. — РАБ має дізнатися, де саме знаходяться ці "схованки" і поіменний склад сплячих осередків. Але дійте тихо. Жодних обшуків. Якщо вони зрозуміють, що сувій у нас, вони вдарять достроково.

— Слухаюсь! — Шмига козирнув і зник за дверима.

Леопольд розгублено подивився на Германа. 

— Пане Прем'єре... ми ж не впораємося самі. Релігійний фанатизм — це ірраціональне зло. Наші закони проти нього безсилі.

Герман зітхнув, дістав з внутрішньої кишені магічний комунікатор, налаштований на закриту частоту, і поклав його на стіл.

— Знаю, Леопольде. Проти ірраціонального "добра" з мечем потрібно виставити раціональне і дуже системне Зло.