Велике Прибирання

Корупція — це універсальна константа мультивсесвіту. Вона існує скрізь, як гравітація, пил або пісні, що застрягають у голові. Це хвороба, яка в тій чи іншій мірі вражає будь-яку країну, незалежно від того, хто сидить на троні — святий паладин чи демон із Пекла.

Різниця полягала лише в методах лікування.

У Темній Імперії до корупціонерів ставилися як до бур'янів на городі. Щоб вони не виростали надто великими і не починали затуляти сонце (якого там і так було небагато), Морґрат проводив регулярне "прополювання". Його методи були жорсткими, але дієвими: конфіскація майна на користь корони з подальшим переведенням винного у статус "добровільного донора органів для гільдії некромантів".

Але у Світлих Землях жорсткі "гербіциди" були під суворою забороною Конституції. Тут звикли до гуманізму. Тому боротьба зі зловживаннями нагадувала рубання бадилля тупою сапою: верхівку зрізали показовим звільненням, але міцні, жирні корені кумівства та хабарництва залишалися глибоко в ґрунті, щоб наступної весни дати ще рясніший врожай.

Саме з цією суворою агрономічною реальністю стикнувся молодий Президент Леопольд.

Ранок у президентському кабінеті почався не з кави, а з паніки. Леопольд сидів за своїм величезним столом, обкладений звітами Міністерства Фінансів, і виглядав так, ніби щойно дізнався, що Діда Мороза не існує (знову).

— Вони тікають! — вигукнув він, розмахуючи графіком надходжень. — Герман! Пане Морґрат! Гроші тікають, як вода крізь сито!

Прем'єр-міністр Герман "Бетон" похмуро кивнув, струснувши попіл з сигари прямо в золоту попільничку (яку, за документами, закупили як "артефакт для медитації"). 

— А я вас попереджав, пане Президенте. Ми уклали шикарний контракт із Південними Островами. Ми отримали рекордний транш за нашу сталь. А вчора я відкриваю кошторис на будівництво нового акведуку в столиці...

Герман зробив паузу, від якої в повітрі запахло грозою. 

— ...і бачу, що цеглу для нього закуповують за ціною преміального ельфійського мармуру. А постачальник — фірма "Роги і Копита", зареєстрована на троюрідну тітку мера.

Леопольд схопився за голову. Його ідеалістичний світ знову дав тріщину. 

— Але ж ми демократія! Ми сказали їм бути чесними! Ми навіть розвісили плакати "Хабар — це гріх"! Чому вони крадуть наші важко зароблені гроші?!

Морґрат, який зручно влаштувався у кріслі біля вікна з філіжанкою еспресо, тихо зітхнув.

— Леопольде, хлопчику мій. Плакати працюють тільки тоді, коли під ними стоїть шибениця. Корупціонер — це не помилка природи, це раціональний економічний суб'єкт. Якщо ризик нульовий, а прибуток мільйонний, крастиме навіть статуя Засновника на площі.

— Що ж нам робити? — Президент у відчаї подивився на свого темного наставника.

— Я пропоную класику, — Морґрат поставив філіжанку на блюдце з тихим, але вагомим дзвоном. — Четвертування на центральній площі. Можна продавати квитки — ще й бюджет поповнимо. Або згодовування василіскам. Зробимо показову страту парочки мерів, трансляцію через магічні кристали на всі провінції... Гарантую: наступного дня бюджет буде виконано на 140%, а чиновники почнуть самі доплачувати за право ходити на роботу.

Леопольд зблід, як свіжий пергамент. 

— Ні! Ніякого четвертування! Ми Світла Республіка! Народ нас не зрозуміє! У нас права людини, гуманізм, європейські... тобто, світлі цінності! Суспільство буде шоковане!

— Суспільство буде в захваті, — пробурмотів Герман, але сперечатися не став. — Проте Президент правий. Опозиція звинуватить нас у тиранії. Преса напише, що ми повертаємося у Темні Віки.

— Ну, тоді живіть у Світлих Віках без штанів, — філософськи знизав плечима Морґрат. — Якщо ви не можете використовувати "гербіциди", значить, вам потрібен хижак, який буде їсти цих шкідників легально.

— Поліція? — з надією запитав Леопольд.

— Жандарми самі в долі, — відрізав Герман. — Міська варта закриває очі за відсоток. У нас немає жодної інституції, руки якої не були б по лікоть у бюджетному пирозі.

Морґрат підвівся і почав міряти кабінет кроками. Коли Темний Володар починав ходити, це означало, що генерується схема.

— Отже, стара система прогнила. Ви не можете її знести, бо зв'язані своїми світлими правилами, — міркував він вголос. — Значить, треба створити нову надбудову. Елітний підрозділ. Псів системи, які не підпорядковуватимуться ні мерам, ні місцевим управлінням. Вони будуть підзвітні тільки вам двом. Їхня єдина мета — полювати на чиновників.

Леопольд ожив. Його очі загорілися. 

— Спеціальний антикорупційний орган! Це геніально! Ми назвемо його... Республіканське Антикорупційне Бюро!

Герман покрутив сигару в зубах, прикидаючи абревіатуру. 

— Р.А.Б. — прочитав він по літерах. — Звучить... специфічно.

— Звучить ідеально, — Морґрат хижо посміхнувся. — Вони будуть рабами Закону. А корупціонери стануть їхньою здобиччю. Але пам'ятайте: створити орган — це лише половина справи. Головне питання: кого ми туди наберемо? Бо якщо ви наймете туди світлих ельфів у білих рукавичках, їх куплять на другий день.

— Нам потрібні люди, які ненавидять корупцію, — твердо сказав Леопольд.

— Ні, — виправив його Морґрат. — Нам потрібні істоти, які ненавидять чиновників. І я, здається, знаю, де знайти таких відморозків.

Велике прибирання Світлих Земель починалося. І воно обіцяло бути дуже брудним.

***

— Щоб зловити щура, який краде зерно, потрібен не пухнастий кіт з бантиком, а дуже злий і голодний тхір, — пояснював Морґрат, поки вони втрьох тряслися в непримітній кареті без гербів, що їхала нічними вулицями Світлої Столиці.

На всіх трьох були накинуті прості сірі плащі з глибокими каптурами. Леопольд постійно смикав свій, відчуваючи себе героєм дешевого шпигунського роману. Герман сидів мовчки, стискаючи в кишені револьвер (про всяк випадок), а Морґрат виглядав так, ніби їхав у театр.